Зовнішня політика України: навчальний посібник

Динамічні зміни міжнародного середовища, нові тенденції світового розвитку впливають на формування та практичну реалізацію зовнішньополітичної діяльності України. Будучи невід'ємною частиною системи міжнародних відносин, Україна все більше утверджується на міжнародній арені як активний суб'єкт міжнародних відносин.

Водночас із внутрішньополітичними змінами, що стали наслідком парламентських виборів 2002, 2006, 2007 рр. та, особливо президентських виборів 2004 р., піддалися перегляду ціннісні орієнтири у формуванні та реалізації зовнішньої політики держави, як інструменту реалізації її національних інтересів.Дискусія розгорнулась у кількох напрямах (сферах) радше практичної реалізації зовнішньополітичного курсу держави, аніж ідейно-політичних орієнтирів її здійснення. Це пояснюється закріпленням пріоритетів зовнішньополітичної діяльності України у законодавчих документах.

Дискусія щодо практичного втілення зовнішньополітичних пріоритетів виявилась у боротьбі між різними гілками влади в Україні. Особливо це стало помітним після відставки про- президентських урядів ІО. Тимошснко та Ю. Єханурова 2006 р. та формування уряду повою парламентською коаліцією па чолі з прем'єр-міністром В. Януковичем. Помітпим стало розходження між президентською та законодавчою і виконавчою гілками влади не так у стратегічних, як у тактичних питаннях реалізації зовнішньополітичного курсу держави. Це підтверджувалось не лише заявами українського прем'єра про спільність цілей з Президентом стосовно європейської інтеграції України, а й шляхами і, особливо, термінами її реалізації. Перебіг політичної кризи суттєво вплинув на перерозподіл владних повноважень між основними гілками державної влади в Україні. Якщо на початку кризи основна влада в державі зосереджувалася в руках уряду В. Януковича та парламентської більшості, то в результаті розв'язання політичної кризи основні владні повноваження перейшли до Президента України як переможця в цьому політичному конфлікті. Відповідно до нового перерозподілу владних повноважень змінився і баланс впливу цих гілок влади на зовнішню політику. Так, у березні 2007 р. майже 91,5% опитаних експертів вважали, що уряд В. Януковича найбільше впливав на зовнішню політику України, а Президент України посідав лише третю сходинку в цьому рейтингу (46,8%), попри те, що керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави належить до його конституційних повноважень. Отже, і вплив профільного зовнішньополітичного відомства, підпорядкованого безпосередньо Президентові України, на зовнішню політику залишався незначним (14,9 %). Незабаром, у грудні 2007 р., він сягнув 88,2 %. Відповідно роль Міністерства закордонних справ України в ухваленні зовнішньополітичних рішень зросла від 8,5 до 44,4 % . Якщо у березні 2007 р. ця цифра становила 8,5, то в грудні — вже 33,3 %. Натомість вплив керівництва Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України на зовнішню політику різко впав.Зміна впливовості внутрішньополітичних гравців на зовнішню політику позначилась на коливаннях зовнішньополітичного курсу країни. До завершення політичної кризи пріоритетними були, згідно з програмами фракцій Антикризової коаліції, відносини України з Російською Федерацією, тоді як на західному векторі спостерігалась стагнація. З переходом влади в країні до демократичних сил, західний вектор зовнішньої політики України активізувався, що, зокрема, сприяло пожвавленню процесу європейської та євроатлантичної інтеграції, а також посиленню уваги до балтійсько-чорноморського вектора.

Отже, можна говорити про пріоритетність на сучасному етапі європейського напряму зовнішньополітичної активності України.