Основи сучасної політології: Підручник для студентів ВУЗів

Третє питання теми є не тільки важливим, але й одним із завершальних, підсумкових для курсу політології, адже громадянин, керівник має засвоїти політичну культуру свого суспільства та діяти на основі розуміння свого високого соціально-політичного призначення.

Політична культура керівника має загальні та специфічні риси. До загальних рис ми віднесли типологічні риси домінуючої політичної культури суспільства—підданської чи громадянської, культури англо-американського чи європейсько континентального типу, наявність у засвоєному вигляді, трансформованому для практичного керівництва колективами, всіх чи деяких елементів сучасної демократичної культури.

Такими загальними рисами політичної культури керівника, менеджера, управлінця XX — початку XXI століть є культура підданського типу (інколи з надмірним наголосом на відданість своїм політичним лідерам, керівникам держави), низька політична активність, намагання не втручатись у політичні перипетії, тим більше у політичну боротьбу.

До чинників формування політичної культури управлінця України ми віднесли:

1. Наявність у арсеналі важелів для виконання службових завдань у керівника адміністративної влади, яка є різновидом владно-політичних відносин.

2. Витіснення політичних аспектів життєдіяльності управлінця, керівника на периферію інтересів, бо управлінець, менеджер, як правило, доволі відсторонений від активного політичного дійства - не входить у склад керівництва політичних партій, не часто бере участь у активних формах політичної діяльності. Він виступає обмеженим об'єктом політичної пропаганди і агітації внаслідок самодостатньої життєвої позиції тощо.

На наш погляд, є підстави виокремити політичну культуру управлінця, менеджера, керівника як культури політичної групи інтересів. Цю групу інтересів вирізняють такі соціально-політичні позиції

По-перше, керівники здебільшого зацікавлені у політичній та соціально-економічній стабільності суспільства, в обстановці якої відповідна активна самодіяльність в соціально-економічній сфері почувається впевнено, відстороненою від проявів політичної боротьби.

По-друге, для політичної культури управлінця - керівника більш характерним є поміркована позиція, яка заперечує надмірний активізм чи, навпаки, повну аполітичність у соціально-політичних питаннях, здебільшого це культура підданського типу. Алмонд вважав, що у стабільному суспільстві добробуту патріархальні та підданські позиції врівноважують активність і політичну участь інших громадян.

По-третє, для менеджера - керівника притаманне ототожнення політики з державною політикою, так званий етатизм. Етатизм визнає державу першоосновою всіх суспільних процесів. У колишньому СРСР формуванню „державної", статистської політичної культури слугували політичні заняття (політична просвіта), партійні зібрання, активи керівників, значення яких було піднесено вище за підготовку фахівців у технічній сфері.

До специфічних рис ми віднесли:

1. Домінування у структурі політичних цінностей соціально-політичного змісту — патріотизму, любові до великої та "малої" Батьківщини.

2. Високий рівень ділових елементів політичної культури - відповідальності, почуття важливості службового обов'язку.

3. Політична поміркованість, яка не дозволяє бути серед представників радикальних ідеологічних течій.