Історія української преси: Навчальний посібник

Громада" для розвитку своєї чинності потребувала легальних організацій і свій легальний пресовий орган. Такою організацією став Південно-західний відділ Географічного Товариства в Києві.

Відродження пригнічених і позбавлених упродовж довгих років, ба, навіть століть, прав народів іде рівнобіжно з науковим дослідженням історії, мови, літератури та етнографічних особливостей народу. І коли відродження вступило на шлях свого розвитку, то таке дослідження стає конечністю і творить його основу. Географічне Товариство якнайбільше відповідало цьому завданню. До того ж воно не було зв'язане з жодною офіційною установою, інституцією, а тому громадська ініціатива могла в ньому виявитися якнайширше.

Це і було використане членами "Громади". Членами-фундаторами відділу цього Товариства стали переважно об'єкти критики, сатири і глузування на сторінках "Помийниці". Були ними В. Антонович, Беренштам, П. Житецький, Констатинович та інші. В тій чи іншій мірі допомагали бувші співробітники "Помийниці" та ті, що їх в ній згадувано, як сам Лоначевський (Ломака), П. Косач, Вербицький (Цибулька), Д. Мороз, О. Гулак. Тут же й ті, що своєю працею дали цінні вклади до української наукової літератури, вартість яких збереглася до наших днів (це М. Драгоманов, П. Чубинський, Хв. Вовк та інші) та праці яких появилися в "Записках" Товариства, що їх вийшло два томи за 1874 і 1875 рр. Перший том приніс пращ Хв. Вовка і А. Роговина про народні назви рослин, П. Чубинського про "Декілька народньо-історичних переказів", О. Русова про кобзаря Остапа Вересая та його пісні і М. Білинського про пісні панщини. Другий том — П. Іваненка про кобзарів Ніжинського повіту і Лоначевського про пісні буковинського народу.

З молодиків-студентів вийшли українські вчені, літератори та громадські національно-культурні діячі, серед яких і той, хто незабаром став редактором їх органу — Ю. Цвітковський. Тим органом став "Киевский Телеграф". Десь літом 1874 р. "Громаді" пощастило перебрати редакцію цієї газети. Дружина одного з місцевих професорів, що був українського походження, але з виразно ворожим наставлениям до українства і його національного відродження, пані А. Гогоцька, придбала цього року друкарню та відкупила часопис, що виходив у Києві, але не користувався жодною повагою і популярністю. Не знати, власне, з яких спонук взялася ця пані до видавання часопису — чи то з ідейних, чи то з побуджень меркантильного характеру, а тільки до участі в редакції і до співробітництва запросила вона, крім декого з представників з російської інтелігенції, також низку визначніших українських сил з членів "Громади". Були це В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, П. Чубинський, О. Русов, Хв. Вовк, Я. Шульгін, В. Боренштам, С. Подільський та інші. Притягнуто було до співробітництва також декого і з галицько-українських земель, з яких особливо активним виявився В. Навроцький.

Програму часопису опрацював М. Драгоманов, а працю дійсного редактора перебрав згаданий Ю. Цвітковський.

Так "Киевский Телеграф" став органом української думки, що йшов, як і колишня "Основа", шляхом ідей Кирило - Мефодіївського братства.

Розпочавши свою працю, викликав "Киевский Телеграф" посилену акцію тієї частини російського суспільства, речниками якої були "Киевлянин" у Києві і "Голос" у Петербурзі в спілці з органами польської преси. Виступи цієї преси "Киевский Телеграф" успішно розбивав і ліквідував, стаючи поважним літературно-політичним органом.

Все це, врешті, звернуло увагу відповідних урядових чинників, що не забарилися прийти з допомогою згаданим органам.

Вже на початку (у січні) 1875 р. київський цензор Пузиревський дістав від начальника головного Управління в справах друку конфіденційний наказ такого змісту: "З огляду на те, що Головне управління дістало деякі відомості про газету "Киевский Телеграф", пропонується вам при цензуруванні зазначеної газети ставитися до неї з особливою обачністю та, між іншим, не допускати в ній жодних статей, що провадять українські тенденції".

Було це початком. А за ним, через місяць, новий наказ, за ним — дальші. Над газетою нависли чорні хмари.

Не все гаразд було вже й у видавництві. Чоловік видавательки п. Гогоцький, побачивши справжнє обличчя "Киевского Телеграфа", намагався вплинути на дружину. А коли йому в цьому не щастило, звернувся до М. Юзефовича.

Репресії збільшилися. Видавателька почала дорікати редакції в націоналізмі. Врешті, надіслала до редактора Ю. Цвітковського листа з рішучою вимогою: "Або відмовитися від крайнього напрямку, або з 1 серпня редакція фактично перейде до інших рук..."

У відповідь на це українці — члени редакції та співробітники — покинули часопис.

Сталося це наприкінці 1875 р. Сподівання видавательки, що часопис в "інших руках" зможе залишитися на тій висоті, на яку піднесла його попередня редакція, не справдилися. Незабаром прийшов він до занепаду і вкінці довелося його зліквідувати.