Історія української преси: Навчальний посібник

Першим органом, що відгукнувся на "Киевскую Старину , був орган, що стояв на сторожі "общерусскости" і неподільності. Був ним "Киевлянин", який зустрів дозвіл на видання "Киевской Старины" гумористичним фейлетоном у віршах. По виході ж журналу не залишив його без своєї уваги, що найяскравіше виявилося у виступі в числі за 4 січня 1884 р., в якому було підкреслено, що в редакції треба було б принаймні вживати загальноруського ("общерусского") правопису, а не недоладної кулішівки, як також не вадило б триматися загальної, а не жаргонної термінології наших українців"... Взагалі особи, що керують редакцією, на думку "Киевлянина", мусили б зважати на загальноруські ("общерусские"), а не гурткові цілі.

Інакше зустріли "Киевскую Старину" поважніші російські журнали. Так, "Вестник Европы", переглянувши зміст річника (звичайно, "Вестник Европы" не торкався журнальної літератури), підкреслив, "що це видання повинно знайти місце в нашій історичній літературі..., воно дає взірець того, як могли б розвиватися місцеві літературні інтереси при умовах більш сприятливих, ніж ті, в яких ці інтереси були поставлені в останній час".

Відгукнулися прихильним словом також ще "Новое Время", "Русь" І. Аксакова, а пізніш — "Исторический Вестник".

З поодиноких представників російських наукових кіл у першу чергу треба згадати прихильний голос О. Пипіна, який після кризи 1887 р. щиро вітав відродження журналу.

Становище українського суспільства найвиразніше виявилося в час кризи і переходу журналу від Т. Лебединцева до О. Лашкевича. На адресу Т. Лебединцева та киян-співробітників надходили в цей час листи з турботливими запитами, зі співчуттям, а потім з привітанням у поборенню кризи. Першими відгукнулися проф. О. Маркевич та І. Линниченко з Одеси, проф. Д. Багалій, П. Єфименко, М. Сумцов з Харкова, а далі І. Теличенко, М. Бакай та інші. Відгукнулися земляки і з-поза України. Долетіла чутка і на західні українські землі. "Вельми печально було для нас оповіщення Т. Г. Лебединцева в грудневім числі м. р., що сей наразі одинокий Южно-руський журнал науковий перестає виходити, — писала львівська "Зоря". — Вість тая здалася нам в Галичині просто неймовірною, бо добором своїх матеріялів історичних, етнографічних і літературних, становлячих вже нині пребагате джерело до нашої історії і літератури, заслуговував він сповна на підпору і підмогу якнайширшу. Та от судилося, на щастя, лежати довго доброму ділу, бо зложену Т. Лебединцевим редакцію підняв наново А. Лашкевич і цінний сей для нас журнал виходитиме як дотепер, і на будуче"...

А за рік в тій же "Зорі" писалося: "Жаль превеликий, що ми не годні здобутися на зарівно цінне видавництво в рідній мові... "Киевская Старина" повинна находитися в руках кожного русина, кому лише дороге пізнання рідної історії та життя свого народу".