Історія української преси: Навчальний посібник

Першим політичним і літературним часописом цього часу стає "Слово", що починає виходити з 25 січня 1861 р. двічі на тиждень. За своє появлення зобов'язаний він був громадському діячеві, судді М. Качковському, який забезпечив існування часопису не тільки внесенням застави в розмірі 3.000 гульденів, але і щомісячним утриманням редактора, найближчих співробітників і, нарешті, постійною пенсією в розмірі 300 гульденів для редактора, на якого покликав Б. Дідицького. Крім М. Качковського з підмогою "Слову" прийшов також митрополит Г. Яхимович, підтримуючи видання в першому півріччі місячними внесками. Зобов'язаний цей часопис і своєму видавцеві-редакторові, який зумів поставити його вже в самих початках на грунт самовистачальності. По трьох місяцях повідомив він М. Качковського, що "Слово" вже не потребує його матеріальної підтримки, бо виданню пощастило здобути таку кількість передплатників, що можна покривати всі витрати. На той час "Слово" мало вже 1.500 передплатників.

Такого успіху часопис здобув завдяки тому, що його редактор, залишаючись сторонником москвофільства, прибрав свій орган ніби в народний український одяг. Побіч з "язичієм" почали тут час від часу з'являтися твори і праці українською мовою, а серед співробітників можна було побачити представників українських наукових сил і письменників та звичайних дописувачів. Але такий стан потривав недовго. Редакція, зрештою, відкрила своє справжнє обличчя.

Сталося це після виступів І. Наумовича з програмою об'єднання з Москвою та анонімної публікації під заголовком "В один час научиться Малорусину по Великорусски", автором якої фактично був сам Б. Дідицький (1866 p.). З цього часу "Слово" рішуче і відверто вже стало на грунт москвофільський, з якого і не сходило до кінця свого існування 1887 р.

Того ж характеру були і додатки до "Слова", а саме: "Галичанин" (1867) та "Слово до громад", потім — "Письмо до громад" (1867 p.).