Історія української преси: Навчальний посібник

Шала "Рада" чимало щирих приятелів і серед ширших кіл суспільства. Чим далі, тим міцніше зв'язувалася вона з читачами по всіх українських землях. Наприкінці 1910 р., опинившись в черговому скрутному матеріальному становищі, звернулася вона до читачів з особливим закликом приєднувати нових передплатників.

"Щорічні доплати... знесилили нас з матеріального боку до кінця... Ми не в силах видавати газети надалі, коли наші передплатники не прийдуть нам на поміч", — писала вона і вказувала, що в противному разі "з великим жалем на серці" мусить припинити "Раду" з кінцем 1910 р.

Українське громадянство відгукнулося на заклик. Незабаром прибуло кілька сот нових передплатників. До редакції почали надходити листи з проханням не припиняти газети, з обіцянками допомоги хто чим зможе. Відгукнулися і західноукраїнські землі.

"Звертаємося до нашої суспільности, — писало "Діло", — щоб вона... прийшла з матеріяльною допомогою нашому київському щоденному органу в його нерівній боротьбі з наслідками і теперішніми змаганнями обрусительної політики російського правительства". Тут же закликало до передплати, вказуючи на національний обов'язок.

Згадавши про те, що українці з-під Росії свого часу "не раз подавали поміч нашому національному розвиткові в Галичині", закінчувало "Діло" свій заклик такими словами: "Тепер на нас черга прийти їм на поміч і піддержати єдиний український щоденний орган в серці України — в Києві!"

Наприкінці 1912 р. довелося знову звернутися із закликом, який так само не залишився без відгуку. Наслідком його було збільшення кількості передплатників понад 600.

Перед першою світовою війною "Рада" мала вже коло 4.000 передплатників. Поборюючи перешкоди, почала вона доходити і до ширших народних мас.