Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації : навч. посіб.

Проаналізувавши сучасний стан морально-етичних умов розвитку й діяльності журналістики України, ми спробували віднайти шляхи вирішення стичних проблем ЗМІ, від яких залежать етичні проблеми суспільства і навпаки, віднайти шляхи вирішення стичних проблем суспільства для того, щоб вирішити етичні проблеми ЗМІ, з'ясувати у чому насправді полягає ціннісний критерій журналістської етики й моралі, що має пояснити мету етичної діяльності журналіста. Доведено гіпотезу про залежність моральності мас-медіа від фінансової та економічної несвободи, належність видань олігархам; проаналізовано Кодекс професійної етики журналістів України та виявлено його вади; визначено найголовнішу мету журналістів на сьогодні, за умов практичної відсутності свободи преси та кризи культури й моралі у суспільстві; виявлено, яким чином преса може вплинути на повну зміну нинішнього становища в суспільстві, а також з'ясовано основні принципи етичної діяльності журналістів України.

Вирішення цього комплексу проблем дало змогу узагальнити набутий досвід журналістики в розбудові нашої державності з метою подальшого підвищення дієвості та ефективності ЗМІ, окреслити шлях розвитку демократії у нашій країні.

Нещодавно практично проти будь-якого видання, редактора чи журналіста, які займають опозиційну чи просто незалежну позицію, молена було висунути звинувачення у приниженні честі й гідності позивачів, у завданні їм моральної шкоди, що свідчило про поширення в країні практики порушення ст. 34 Конституції України. Практика судових справ, які стосуються ЗМІ, в Україні однозначно більше орієнтувалася на пріоритет захисту репутації посадових осіб, ніж на захист свободи слова і думки. Така практика призводила до того, що ЗМІ, порівняно з представниками владних структур, опинялися в неоднакових умовах перед законом. Це провокувало з боку владних структур також досудові дискримінаційні дії, які суперечили законам України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". Під впливом цих чинників журналісти не повною мірою могли виконувати свої професійні обов'язки, а преса, телебачення і радіо України — здійснювати важливу суспільну функцію, притаманну ЗМІ у кожній демократичній державі, згідно зі ст. 34 Конституції України, яка гарантує право па свободу думки й слова, на вільне поширення інформації і користування нею, а також ст. 55 про право людини і громадянина на судовий захист. Подібна практика була небезпечна також тому, що під час судових розглядів таких позовів судді піддавалися адміністративному тиску і залякуванням. Як наслідок — мас-медіа програвали майже всі суди. (А це вже не суд, якщо він є незахищеним, якщо він стає слухняним інструментом у чиїхось руках!) Більше того, це є грубим порушенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини, адже Конституція України як нормативно-правовий акт вищої сили повинна хоча б у лапідарній формі закріплювати свободу засобів масової інформації, а вже закони України — конкретизувати її.

Для порівняння: американські правники дійшли згоди стосовно того, що в разі надання урядові права ліцензування або встановлення різних ставок оподатковування для видань, він дістане змогу впливати на прийняття редакторських рішень, недоторканність яких гарантується першою поправкою до Конституції. Уряд не має права покарати якесь видання запровадженням спеціальних податків чи, навпаки, надавати якісь пільги в оподатковуванні окремим газетам чи їх розповсюджувачам. У справі оподатковування до ЗМІ ставляться так само, як і до будь-якого іншого виду бізнесу. Американські мас-медіа та їхні допоміжні структури перебувають у приватних руках. Вони конкурують між собою і самі повинні дбати про виживання на ринку.

Американська судова система дуже помірковано ставиться до діяльності засобів масової інформації. А судитися зі ЗМІ — це, як вважають американці, гаяти час. Узагалі американці часто порушують справи проти засобів масової інформації. Проте американське правосуддя в кінцевому результаті ігнорує величезну кількість випадків несерйозного та неточного репортерства для того, щоб захищати право засобів масової інформації на максимально правдиве та об'єктивне висвітлення подій.

Європейський суд з прав людини відзначив "важливу роль преси у демократичній державі", застерігши, що обмеження 'її свободи може призвести до порушення прав громадян на контроль за своїм урядом, а це право більш вагоме, ніж право окремих урядовців на недоторканність власного чиновницького іміджу чи захисту від несправедливої критики. Державні чиновники та політики мають достатні можливості впливати на роботу мас-медіа і доводити до відома громадськості свою думку. Тому в більшості конфліктів між ними і мас-медіа Європейський суд стає на бік засобів масової інформації. Цс є загальновизнаною практикою цивілізованого суспільства. З моменту приєднання України до Конвенції про захист прав і основних свобод людини всі владні структури України мають дотримуватися у своїй діяльності норм цієї Конвенції, рішення Європейського суду з прав людини мають више застосовуватися в судовій практиці України, адже прецедентно право Євросуду є складовою застосування норм Конвенції 1950 р.

Внаслідок інформаційної практики, яка склалася в державі, наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років під загрозою опинилися не лише свобода слова, а й майбутнє інформаційної галузі країни, адже загальновідомо, що без реалізації конституційного права на свободу думки і слова не можуть бути реалізованими і такі конституційні права, як право:

— на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36);

- участі, в управлінні державними справами, в проведенні всеукраїнських і місцевих референдумів, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування (ст. 38);

— мирно збиратися, проводити збори, мітинги і демонстрації (ст. 39);

— свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54);

— кожного па вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);

— захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27);

— свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) та багато інших основоположних конституційних прав.

Реалізація прав па свободу думки і слова та вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію нерідко унеможливлюється недосконалістю норм чинного законодавства та судової практики.

Держава перетворилася в той час на основного монополіста па ринку мас-медіа, а уряд фактично тримав у своїх руках важелі формування суспільної думки. Журналісти були поставлені в рамки, коли їх примушували порушувати всі українські та міжнародні кодекси професійної етики, за що, звичайно, сама держава потім їх і карала. Процес маніпулювання журналістами мав сумні наслідки: ті, хто відважувався говорити правду і викопувати головну функцію журналістів — бути контролером влади та захисником народу від правлячих кіл, бути об'єктивним, фактично ризикували життям. Починаючи з 2003 р. в Україні було зафіксовано 17 нападів на журналістів та випадків залякування, погроз фізичної розправи, у тому числі 43 випадки порушень прав журналістів, тиску на ЗМІ з боку влади, цензурування медіа.

Держава повинна знайти спосіб захищати журналістів, які володіють інформацією, небезпечною для їхнього життя, а громадян — від посягань мас-медіа на їхню честь і гідність. Для цього насамперед необхідно таке.

1. Невідкладно систематизувати і кодифікувати українське законодавство в інформаційній сфері, прийняти кодекс законів про інформацію. Прискорити розробку проектів основ державної інформаційної політики, законів "Про інформаційний суверенітет" та "Про інформаційну безпеку України".

2. Законодавчо окреслити суми моральних відшкодувань, визначити порядок встановлення судами розмірів завданої моральної шкоди у сфері інформаційних відносин. Цей порядок має враховувати у кожному конкретному випадку територію поширення недостовірних відомостей, час та мету, з якою поширювалась інформація, обсяг та характер інформації, внаслідок якої було завдано моральної чи матеріальної шкоди конкретній особі.

3. Встановити поетапний порядок розгляду справ. Доцільно спочатку вирішувати питання щодо достовірності або недостоверности інформації. У разі визнання інформації недостовірною — вирішувати питання про її спростування та доцільність встановлення розміру моральної шкоди. Такий порядок сприятиме зростанню укладання мирових угод після першого етапу судового розгляду.

4. Якнайшвидше розглянути і затвердити Закон України "Про свободу масової комунікації", в якому демократично трактувати свободу преси, радіо, телебачення, інформагентств, відео, кінодокументалістики, комп'ютерних засобів, обмежити втручання дерлеави в їх діяльність, законодавчо закріпити політику роздержавлення преси. Розділ 13 Конституції України передбачає внесення змін до Основного закону. Зважаючи нате, що права і свободи ЗМІ, закріплені Конституцією уст. 34, не є вичерпними, доцільно на черговій сесії Верховної Ради України обговорити цс питання.

5. Доопрацювати та внести на розгляд парламенту проект концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України та проект закону про радіочастотний ресурс України.

6. Одним із напрямів удосконалення системи інформаційного законодавства України має стати розроблення Кабінетом Міністрів України Інформаційного кодексу України, що дасть змогу розв'язати проблему подолання суперечностей у законодавчих і нормативно-правових актах та їхньої систематизації. На підставі ст. 85 та 92 Конституції України урядові слід невідкладно підготувати концептуальні засади та стратегію здійснення інформаційної політики в Україні.

7. Основоположні закони у сфері забезпечення свободи слова та функціонування ЗМІ було прийнято у першій половині 90-х років. Окремі їхні положення застаріли або містять певні неузгодженості й потребують уточнення. Це стосується, зокрема, чіткого визначений понять "національний інформаційний виробник", "національний інформаційний продукт", "державне замовлення", "інформаційна експансія", а також попередження монополізації інформаційних ринків.

8. Доцільно створити Національну раду у справах преси, а також окремо Раду для радіомовлення і телебачення як небюджетні, добровільні громадські організації, до яких би увійшли представники громадськості, журналісти, а очолив би голова з юридичною освітою, досвідом судді у Верховному Суді України, що є запорукою законності й справедливості прийняття рішень. Національна рада з преси могла б фінансуватися редакціями газет пропорційно до тиражу, а також за рахунок штрафів, накладених на редакції і журналістів за порушення деонтологічних норм.

9. Необхідний кодифікований моральний Кодекс, що постатейно визначив би моральний злочин і покарання за нього, заборонив би маніпулювання громадською думкою, визнав нерівність депутатів Верховної Ради і громадян України перед законом як аморальне явище, захистив дітей і молодь від згубного впливу патогенних текстів, зображення насильства, жорстокості та розпусти. Потрібен указ Президента, який ліквідував би нерівність перед законом державної, комерційної, незалежної преси, що не відповідає вимогам громадянського суспільства.

10. Необхідно відродити мораль суспільства на християнських засадах, християнському гуманізмі, виховувати та вчити, оспівувати моральні чесноти й доводити огидність лицемірства, брехні та зради, все те, що мас одну спільну назву, — гріх.

Порівняння фахівцями українського законодавства зі ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини свідчить і про інші вади нормативно-правових актів України з питань свободи слова та інформаційної діяльності.

Щодо проблеми високоякісної професійної журналістики, її етики та свободи, то досягаються ці високі стандарти завдяки все-таки саморегулюванню професії. Про цс, до речі, йдеться в Резолюції № 1003 про журналістську етику, яка була прийнята Парламентською Асамблеєю Ради Європи в 1993 р. У ній передбачалася необхідність створення засобами масової інформації органів саморегуляції, проведения межі між новинами і судженням про них, перевірки істинної інформації, що передається .

Ті, хто належать до цеху журналістів, втрачають відчуття корпоративної єдності, не кажучи вже про професійну стику. Журналісти не змогли уявити себе окремою групою і забезпечити дотримання своїх кланових інтересів па противагу політикам, бізнесменам та ін. Журналісти не об'єдналися і стали легкою здобиччю своєрідних політичних сутенерів, чим дискредитували насамперед самих себе.

Процес регулювання порушень принципів журналістської стики — цс питання захисту свободи слова, демократичних інституцій держави цивілізованого економічного ринку. Ця проблема стосується не лише журналістської діяльності, редакційних колективів, а й аудиторії ЗМІ, її культури, освіти, виховання тощо. Передусім — права на об'єктивну та правдиву інформацію, плюралізм думок, їх збалансованість. Б інформаційному просторі держави серед представників ЗМІ необхідно утверджувати і поширювати журналістські чесноти, міжнародні стандарти і принципи журналістської діяльності. В цьому контексті, як уже було зазначено раніше, неабияку роль повинна відігравати система саморегуляції преси, включаючи досудове регулювання порушень журналістських стичних норм. Така практика діяльності ЗМІ, її взаємовідносини із судовою гілкою влади буде свідченням стабільності цих відносин, запорукою демократичного розвитку держави, розумінням та сприйняттям журналістами демократичних норм і принципів їх роботи. Таким узагальнюючим документом міг би бути кодифікований Кодекс журналістської стики як джерело регулювання відносин журналістів з аудиторією, фізичними та юридичними особами в площині моралі, загальнолюдських цінностей тощо" Особливо цс актуально для країн молодих демократій, якою є сьогодні Україна.

Чинний український Кодекс журналістської стики містить майже всі найважливіші стичні норми, які мають закордонні кодекси. Не відображено в українському Кодексі норми про приховану рекламу в ЗМІ, норми про надання чинності документові й відповідальність за порушення етичних норм Кодексу. В посібнику постатейно проаналізовано Кодекс професійної етики журналіста України і виявлено поєднання в одній статті різних стичних принципів і стичних норм, що ускладнює використання документа в щоденній практиці журналістів, а також у роботі Ради з стики Спілки журналістів України для регулювання моральних порушень журналіста. Виявлено відсутність у чинному Кодексі розділу про відповідальність журналіста за моральні порушення. Рекомендовано розробити і прийняти, врахувавши виявлені хиби, проект нового кодифікованого Кодексу журналістської етики, у якому кожну етичну цінність, етичну норму виділити в окремий принцип і статтю, а також увести статті про приховану рекламу і відповідальність за порушення стичних норм у ЗМІ. У редакціях, зокрема загальнодержавних видань, варто розробити редакційні кодекси стики.

Становлення нових норм поведінки і діяльності журналіста відбувається під впливом зовнішньої трансформації суспільства, зокрема зниження моралі суспільства. Девальвація старих стичних цінностей охопила сьогодні всі сфери життя. Власність, гроші як у житті, так і на сторінках преси є найвищою цінністю, про що прямо або в підтексті йдеться у багатьох матеріалах.

Негативізм, нігілізм, нонконформізм як пасивне пристосовництво — ось основні тенденції моральних критеріїв, зумовлені соціально-економічною, духовною кризою в країні, руйнуванням усталених гуманістичних моральних стереотипів. Це неминуча плата за обман народу як у минулому, так і сьогодні. Моральне здоров'я нації неможливе в умовах тоталітарного режиму, пемає його і в перехідний період до демократії, тому що підірвана віра у справедливість.

Українському суспільству вкрай необхідна нова парадигма, спрямована на виведення суспільства з моральної кризи, що великою мірою залежить від дотримання етичних і правових норм усіх структур суспільства і, звичайно, ЗМІ.

Проте одними законодавчими, стичними документами розв'язати проблему моральності суспільства, ЗМІ нереально. Суспільству потрібна система заходів щодо відновлення соціальної, економічної справедливості, щоб люди повірили владі.

То, що насправді діється сьогодні у країні, — це те, про що казав дипломат Мате Карлсон: "Само на стадії трансформації другого покоління буде вирішено питання про то, якими суспільствами стануть нові демократії та ринкові економіки. Це не вибір між ринковою економікою, вільною і соціально орієнтованою. Це вибір між соціально орієнтованою ринковою економікою і такою, що загарбана групами. У першій вільні ринкові сили збалансовано так, що вони служать на користь суспільного добра, у другій — вільні ринкові сили працюють на незначну кількість людей".

Така економіка завжди служить інтересам специфічних груп людей, залишаючи за собою роз'єднані несправедливі суспільства, спустошені не лише кишені, а й людські душі.

В умовах переходу до демократії, коли незалежні ЗМІ виконують подвійну роль, з одного боку, охороняють демократію, з іншого — сприяють розбудові громадянського суспільства в Україні, що зумовлює їх прагнення до незалежності від держави, засновника, сторонньої матеріальної підтримки, регулювання їхньої діяльності, необхідно створити механізм самоконтролю ЗМІ.

Журналісти України мають удосконалювати процес саморегулювання ЗМІ. Для виживання і всебічної незалежності необхідна консолідація незалежних видань. Спільними зусиллями молена зробити чимало істотно вирішального для утвердження справжньої свободи слова в гідному перед цілим світом українському варіанті.

Журналісти незалежних мас-медіа зацікавлені в тому, щоб їх незалежність гарантувалась державою лише законами. Однак і в самій системі ЗМІ мають бути незалежні організації саморегулювання, орієнтовані на дотримання норм преси, радіо, телебачення, а також комплексно і конкретно, постатейно зафіксовані вимоги у національному Кодексі журналістської етики.

Морально-етичні проблеми преси треба розглядати як па державному, так і на міжнародному рівнях, тому що вони стосуються захисту свободи слова, інтересів національних меншин, підростаючого покоління, української мови, гарантування інформаційної безпеки України як окремої держави, так і світової спільноти.

Системна трансформація суспільства охопила матеріальне, ідейне, духовне життя і, звичайно, пресу, як його підструктуру. Трансформація суспільства виливає на моральність преси і навпаки. За умов конкуренції, збереження видання деякі журналісти ігнорують журналістські стичні норми. Дослідження текстів українських видань виявили морально-правові відхилення, що загрожують не тільки моральному здоров'ю народу України, а й свободі слова, побудові громадянського суспільства. Матеріали з порушеннями журналістських стичних вимог перекручують, знецінюють високі моральні цінності, виплекані віками, популяризують ненависть та розпусту як невід'ємну частину нашого життя, виливаючи на підсвідомість, ламають волю, дух народу, формують моральний нігілізм. Це виявляється в запереченні вічних моральних цінностей — ідеалів чесності, добра, справедливості, порядності, що завжди рятували людство від морального краху. /Дослідження виявили один з найважчих наслідків девіантності моралі преси — тенденцію до примітивізації, невибагливої, неякісної, бульварної, жовтої преси, що задовольняє розбещені вподобання, низькі інстинкти, спрощує духовний світ людини. Прикро, що серед періодики України є видання, які за свою модель взяли такі моральні цінності. У журналістів під впливом функціональних змін такі категорії трансформуються в спосіб мислення, мотивацію діяльності та поведінки. По суспільне, людське благо, а часто інтереси власної, групової, сімейної вигоди керують журналістом. Змінились критерії оцінок, з'явились містичні тенденції, навіювання страху, невизначеності, окреслився стиль, розв'язний, зухвалий, що особливо розбещує підступністю впливу на підсвідомість. У деяких журналістів після зняття заборон на плюралізм думок домінує безвідповідальність за обнародуваний матеріал та його вплив на аудиторію, втрата самоконтролю за дотриманням стичних і правових норм. З одного боку, цс резонансна реакція на суспільні зміни, з іншого — наслідок зруйнування системи підвищення кваліфікації журналістів, браку фахової освіти у багатьох творчих працівників, незнання функцій, видів сучасних ЗМІ, ролі та впливу, політології ЗМІ, журналістських стичних, правових норм. Як наслідок — порушення соціальних норм, аморальний вплив па аудиторію.

"Журналіст відповідає за духовне життя людей. Протиставляти почуття своєї відповідальності перед людьми бажанню залишатися самим собою, по суті, значить протиставляти себе людям, — наголошував професор А.З. Москаленко. — У журналістській роботі найбільший тягар відповідальності легший, ніж тягар безвідповідальності. Від першого, буває, втомлюються, від іншого — духовно вмирають".

Таким чином, моральна, етична основа є найголовнішим питанням у житті суспільства і коленої людини зокрема. Саме професіоналізм, дотримання журналістської етики стає гаслом доби па сучасному етапі.

Якщо це питання буде вирішено для коленого українського громадянина, воно буде вирішено для всієї України. Якщо кожен усвідомить для самого себе, що є найголовнішим у його житті, і порівняє це своє усвідомлення із суспільними інтересами, християнськими засадами, тоді величезна кількість сучасних проблем буде вирішена.

У цьому світі суперечностей має бути все-таки вища об'єднувальна для журналістики сила, інакше журналістика зникне як цілісне явище. Незалежно від того, яку партію або якого кандидата на виборах підтримує видання, напевно, журналісти повинні сповідувати вищі за партійні інтереси загальнолюдські принципи суспільного життя — бути об'єктивними, правдивими, високоморальними, служити правді. Хотілося б, аби журналістика нікому не служила, була незалежною, стала б певним аналітиком суспільного розвитку, була між народом і владою, мала об'єктивний погляд, щоб на неї ніхто не тиснув: ні влада, ні громада. Журналістика має бути попереду маси, іноді вона повинна бути поводирем для суспільства, бо не кожна людина може, зрештою, аналізувати суспільні процеси, використовувати певну систему знань, набутий поколіннями досвід, щоб прийняти розумне рішення. Журналісти повинні бути лікарями суспільства й об'єктивно дивитися на владу і громаду. Ані справжня свобода слова, ані справлене вільне демократичне суспільство неможливі без копіткої духовної праці над собою кожного громадянина країни.

Первинним критерієм моральності, узагальнюючим моральним принципом, загальною основою наявних норм у демократичній державі є гуманізм, адресований одній людині й усім людям водночас. Справжні цінності можуть домінувати лише в журналістів, які с особистостями і яких можна характеризувати як людей духу, честі та слова. Журналіст постійно робить вибір між добром і злом, як і кожна людина. Л чи захоче ця людина жити за правилами, законами, чи хоча б звертатиме увагу па цей довгоочікуваний кодифікований Кодекс професійної стики? І хто може примусити журналіста як людину ставити па перше місце у своему житті не гроші, а правду, сумління? Про відсутність сумління у суспільстві свідчать багато сучасних ЗМІ. "Заради чого я маю бути гуманним, чому я маю любити людей?" — запитає самого себе журналіст і раптом може не знайти у своїй душі відповіді. Чому нам близький В. Шекспір? Тому що час, у який він жив, — це наш страшний час, наш "великий перелом", наша "перебудова", наш перехід до епохи первісного нагромадження.

Отже, журналістська діяльність як найвищий рівень суспільної діяльності потребує найвищого рівня знань і мислення. Утвердження основоположних засад християнства в журналістиці дасть підстави вважати її критерієм суспільного поступу. Якщо ми не хочемо повернутися до тоталітарного суспільства, то повинні орієнтуватися на християнсько-гуманістичні моральні ідеї, а преса, радіо і телебачення — зробити свій внесок у формування нової гуманістичної цивілізації.

Нині настає час, коли визначальними для людини зокрема й людства взагалі повинні стати цінності стичні, бо від цього залежить саме виживання земної цивілізації. Повинні, але цього може й не статися: все залежить від нинішнього нашого вибору. Людина відрізняється від янгола тим, що здатна обирати як добро, так і зло.

Сфера моральності — це не тільки проблеми обов'язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб'єктивних пережинань, ідеалів та прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра й зла, сенсу життя й ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові й співчуття, які людина ставить самій собі. Справа журналістів — поставити ці запитання собі й вирішити, що головне в їхньому житті. Справа ЗМІ — поставити ці запитання читачам, слухачам, глядачам чи нагадати, щоб люди поставили ці запитання собі, наштовхнути на роздуми та рішення, які люди мають прийняти у своєму житті. Лише тоді можуть статися суттєві зміни і в політиці, і в законодавстві країни, і в засобах масової інформації, й у всіх сферах суспільного життя.

Становище в сучасному посттоталітарному суспільстві робить зазначену роль етики досить актуальною. Звичайно, становлення демократії залежить певною мірою від досконалої правової основи, але не правом єдиним живі людська культура і цивілізація, і відомий принцип права "що не заборонено, те дозволено" не може бути єдиним механізмом налагодження людських стосунків у вільному демократичному суспільстві і в суспільстві, яке прагне стати таким. Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності, а отже, робить надто кричущим їх нестачу.

Найбільш традиційним і відповідним філософській специфіці стики є її вплив на духовний світ самої людської особистості. Справді, етика — не моралізаторство і не читання моралі; наївно вважати, що ознайомлення з нею зробить погану людину хорошою. Реальна орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється передусім не пропагандою етичних знань, а загальним станом культури і власним рішенням, власними вольовими зусиллями людей, для яких нестерпно принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. До цього має закликати преса.