Історія України: навч. посіб.

Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою, яка висунула проект обрання московського царя Олексія Михайловича на польський престол після смерті Яна Казимира. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільно, на які українську делегацію допущено не було. На поч. листопада було укладене т. зв. Віденське перемир'я, яке перед вбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на польський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу. У Чигирині відбулася Рада, де козацька старшина і гетьман присягалися спільно боронити Україну, присягалися собі, а не чужим монархам.

У ситуації, що склалася, головною метою Б.Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об'єднання у її складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що противилася поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати Кримське ханство, як союзника останньої, знешкодити колонізаторські плани Москви, котрі вона плекала щодо України, а також забезпечити спадковість верховної державної влади, як запоруки на майбутнє проти можливої міжусобної боротьби за гетьманську булаву. Для досягнення цих планів Б.Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує свою енергію на створення антипольської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія (Семигород), Молдавія, Валахія, Бранденбург.