Історія України: навч. посіб.

Природне зростання українства викликало невдоволення царського уряду, правих кіл російського суспільства. Конфіскаціями, грошовими штрафами, переслідуваннями російська адміністрація намагалася знищити українські видавництва. Знову заборонялося викладання українською мовою у школах, запроваджене під час революції явочним порядком. За спеціальним циркуляром учителям не рекомендувалося спілкуватися з учнями українською мовою навіть поза школою. Не дозволялося прилюдне виконання українських пісень тощо. У 1910 р. було заборонено будь-які українські організації з огляду на те, що "об'єднання на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення". Ще докладніше у 1911 р. з цього приводу висловився міністр внутрішніх справ і голова уряду Росії П.Столипін, заявивши, що "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішні часи прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої У країни... на автономних національно-територіальних основах". І тому українці циркуляром для губернаторів (1910) оголошувались разом з іншими пригнобленими націями "інородцями", яким заборонялося створювати будь-які товариства, клуби, драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою. Царський уряд заборонив відзначення 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. На знак протесту в лютому 1914 р. в Києві, Одесі, Полтаві та інших містах відбулися масові страйки, демонстрації, мітинги й збори робітників та студентів.

Численні партії, які діяли в Україні в період революції 1906— 1907 pp., після її поразки занепали або пішли в підпілля. Це негативно вплинуло на національно-визвольний рух. У1908 р. з ініціативи діячів УДРП організовано міжпартійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП), до якого приєдналися і члени інших груп. Головною метою ТУПу був захист національних завоювань українства, боротьба за нові права. Мінімальними програмними вимогами товариства були українізація початкової школи, введення у навчальні програми середніх шкіл курсів української мови, літератури та історії, допущення української мови в усі громадські установи. До ради ТУП входили М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко, Є.Чикаленко, С.Петлюра, Д.Дорошенко та ін. ТУП координувало діяльність "Просвіти", тісно співпрацювало з Науковим товариством у Києві, йому належала "Українська книгарня", загалом було провідною політичною організацією Наддніпрянщини до початку Першої світової війни.