Історія України: навч. посіб.

Ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Голод примарою ходив по Росії і зачепив Чернігівщину. Продовольчих запасів було мало. Петроград вигрібав з України все, що можна було. І цим обмежувалася його продовольча політика. Податків ніхто не платив. Селянство, змучене війною, революцією, розорялося. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безладдя в країні. Центральна Рада й Генеральний секретаріат ніяк не могли вирватися з тенет Тимчасового уряду, нерозв'язаними залишалися економічні, земельні, воєнні питання.

Свідченням того, що налаштованість Центральної Ради на федерацію з Росією в середині 1917 р. вже не відповідала революційному піднесенню значної частини суспільства, став збройний виступ Українського полку ім. гетьмана П. Полуботка, сформованого наприкінці червня з солдатів-українців, які чекали відправлення на фронт. Прагнучи радикальним способом розірвати зачароване коло, в яке потрапила українська влада, а з нею і все суспільство, близько 5 тис. полуботківців у ніч з 17 на 18 липня захопили частину центру Києва й закликали Центральну Раду проголосити державну незалежність. Проте в ході вуличних боїв повсталі зазнали поразки від військових частин, відданих УЦР. У результаті, полк було розформовано і вислано на фронт, а керівників виступу ув'язнено і звинувачено військовою прокуратурою у "спробі відокремлення України від Росії". Патріотично налаштованих військових було звільнено лише в 1918 р.

Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони висунули ідею переростання демократичної революції у т. зв. соціалістичну. Спочатку більшовики хотіли добитися цього мирним шляхом, але після невдалої спроби підняти на поч. липня 1917 р. повстанця в Петрограді і таким чином захопити владу — взяли курс на збройну боротьбу і встановлення диктаторської влади, яку вони завуальовано називали диктатурою пролетаріату.

Революційний запал, у якому було багато утопічного і жорстокого, наростав. Визріла революційна криза. Процеси, що відбувалися в країні, забезпечили більшовикам підтримку пролетарських мас, особливо в індустріальних центрах. Потужна агітація і пропаганда, що закликали до "експропріації експропріаторів", дали результати. У ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків (з 1927 р. свій прихід до влади вони стали називати Великою жовтневою соціалістичною революцією), які мали тепер більшість у радах. Тимчасовий уряд було повалено.

На думку західних істориків, надзвичайно потужну організаційну та пропагандистську діяльність більшовиків у Росії, порівняно з діяльністю всіх інших партій, разом узятих, фінансував німецький уряд, зацікавлений, щоб у країні, яка була одним із чільних представників Антанти, не припинялася революція. Зокрема, Р. Пайпс оцінював загальну суму фінансування російського більшовизму еквівалентом в 9 т золота.

В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Події у Петрограді підтримали робітники кількох українських міст, особливо Донецького басейну. В інших містах, зокрема в Києві, народ підтримував політику партій, які входили в Центральну Раду. Вороже до більшовицького перевороту в Петрограді поставилися штаб Київського округу і підпорядковані йому війська. Вони могли виступити проти революції і проти українства. Тому 7 листопада було утворено "Крайовий комітет для охорони революції на Україні", куди увійшли представники військових організацій Центральної Ради, Київської ради робітничих і солдатських депутатів та всіх партій, які до них належали. Центральна Рада виступила зі зверненням до громадян України, у якому пояснювала, що це громадське новоутворення потрібне, щоб запобігти відновленню царського самодержавства.

Наступного дня після повалення Тимчасового уряду відбулося засідання Малої Ради, де було прийнято відозву про повстання більшовиків. У ній підкреслювалося: "Визначаючи, що влада яку державі, так і в кожнім окремім краю повинна перейти до рук усієї демократи", вважаючи недопустимим перехід усієї влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді".

Здобувши всю повноту влади в Росії, більшовики в Україні, на Дону й Кубані зазнали поразки. У Києві 11—13 листопада 1917 р. дійшло до збройного зіткнення штабу Київського військового округу, який продовжував підтримувати Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, сформованого з делегатів III Всеукраїнського військового з'їзду, що підтримував Центральну Раду. Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання. Після від'їзду з Києва вірних Тимчасовому уряду військ уся влада перейшла до Центральної Ради. З різних місць України на її адресу надходили заяви зі словами підтримки. У відозві до населення Центральна Рада закликала до спокою, порядку й підпорядкування українській адміністрації. Тоді ж уряд України поповнили нові генеральні секретарі, які представляли УСДРП і УПСР.