Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Економіка країн ЦПСЄ у роки перших п'ятирічок характеризувалася досить високими темпами розвитку. Були збудовані та реконструйовані сотні підприємств, створені галузі важкої промисловості навіть у тих країнах, які до війни були аграрно-сировинними придатками індустріальної Європи. Однак твердити про якісь успіхи та переваги соціалістичної системи господарювання не доводиться. Певні результати були досягнуті екстенсивними, командно-адміністративними методами. На догоду модному промисловому розвитку ламався багатовіковий поділ праці. Тисячі селян традиційно аграрних країн (Румунія, Болгарія) відривалися від звичної праці і направлялися на соціалістичні будови, унаслідок чого страждали як сільське господарство, так і промисловість. Якість виробленої продукції була невисокою, про її конкурентоздатність на світовому ринку не могло бути й мови.

Статистичні дані про динаміку розвитку економіки в період так званих успіхів були значно перебільшені. Йдеться про звичайне маніпулювання цифрами, розраховане на необізнаність читача. Ніде в соціалістичній статистиці не знайти даних щодо приросту валового національного продукту в грошовому виразі, оскільки вони були не на користь соціалістичних країн. Досягнуті неймовірним напруженням зусиль рівні розвитку виробництва підірвали продуктивні сили соціалістичних країн. Щоправда, Чехословаччина та НДР, які мали висококваліфіковану робочу силу та попередню практику високоорганізованого капіталістичного виробництва, до 60-х років трималися навіть у десятці найбільш розвинених країн Європи. Проте це було наслідком дії напрацьованого попереднього потенціалу, акуратності й дисципліни робітників, сформованих у дототалітарний період. Невдовзі й там планова централізована система, відсутність індивідуального інтересу та конкуренції призвели до руйнівного промислового відставання від індустріальних сусідів. Коли ж можливості екстенсивного розвитку були вичерпані, почалася стагнація тоталітарної економіки і суспільства. Економічна несвобода виявилася несумісною з переходом до інтенсифікації. Підтверджувалася перевірена практикою аксіома, що є два способи організації суспільного виробництва: або через включення індивідуального інтересу людини, або шляхом примусу. Комуністична система виявилася спроможною лише на друге.

Спроби зупинити наростання кризових явищ в економіці шляхом реформ (НДР — 1963 p., Чехословаччина — 1965, Угорщина — 1968, Польща — середина 60-х—70-ті роки, Румунія — кінець 60-х—70-ті роки і т. ін.) завершилися провалом. Реформи не зачіпали основ існуючого ладу, були поверховими. Необхідність радикальної ломки суспільного ладу, його політичних інститутів категорично не сприймалася керівною елітою командно-адміністративної системи, а будь-які спроби, здійснювані у цьому напрямі, нещадно придушувались.