Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

На початку 60-х років Болгарія зіткнулася з чималими труднощами. Екстенсивні можливості розвитку економіки вичерпалися, темпи її зростання уповільнилися. Однак планова "народна" економіка неспроможна була вийти на рубежі інтенсифікації. Розпочате реформування економіки (розширення прав і самостійності підприємств, підвищення матеріальної заінтересованості трудящих і т. ін.) не передбачало суттєвих змін у формах і методах управління. За збереження командно-адміністративної системи керівництва народним господарством усі реформи були приречені на провал. У 70-ті роки керівництво БКП взяло курс на структурну перебудову економіки в напрямі розвитку електронної техніки та машинобудування, але очікуваного економічного піднесення не відбулося. Через низьку якість і не конкурентоспроможність болгарської продукції постала проблема її збуту на міжнародному ринку. Кваліфікація учорашніх селян була невисокою. І хоча у 70-ті роки стали до ладу понад 100 нових підприємств, темпи економічного зростання неухильно знижувались.

Не кращою була ситуація і в сільському господарстві, де відповідно до рішень партії здійснювався процес концентрації виробництва. Кооперативи і держгоспи об'єднувалися в аграрно-промислові комплекси (АПК). Насадження державної власності й гігантоманія в сільському господарстві так і не дали очікуваного ефекту. Дедалі помітнішим ставало зниження сільськогосподарського виробництва, що призвело до падіння життєвого рівня людей. Негативні явища відбувалися і в суспільно-політичній сфері.

Монополія комуністичної партії дала їй можливість зосередити цілковитий контроль над виробництвом і розподілом у руках вузького прошарку. Зусилля партійного керівництва спрямовувались не на подолання кризових явищ в економіці й політиці, а на збереження своїх панівних позицій і привілеїв. Дедалі виразніше виявлявся монополізм особистої влади незмінного керівника партії та держави Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв посаду голови Ради міністрів (у 1971 р. він замінив цю посаду на нову — голови Державної ради НРБ). Т. Живков не тільки фактично, а й формально став диктатором у розв'язанні всіх внутрішніх питань. Феноменальна пам'ять, неабиякий організаторський талант, а ще надзвичайна хитрість дещо компенсували неосвіченість, примітивізм думок та невігластво болгарського лідера. Живков уміло тасував кадри, наближаючи одних і відсуваючи інших, зміцнюючи своє становище беззаперечного лідера. Формування культу нового диктатора відбувалося стрімкими темпами. Перебування Живкова при владі розглядалося як "торжество квітневої лінії партії", що характеризувалася пропагандою як послідовне дотримання основних закономірностей соціалізму, творче проведення ленінської політики і т. ін.

За прикладом радянських лідерів болгарські правителі почали пропагувати концепцію "розвинутого соціалістичного суспільства". Нова Конституція НРБ 1971 p. визначила

Болгарію як соціалістичну державу, узаконила всевладдя БКП, закріпивши спеціальною статтею її керівну роль у суспільстві разом із БЗНС, якій відводилася декоративна роль союзниці компартії в управлінні країною.

З початку 80-х років темпи приросту промислової продукції почали різко знижуватися, скоротився й абсолютний обсяг виробництва в сільському господарстві. Болгарія змушена була купувати харчові продукти на зовнішньому ринку. Швидко зростала її заборгованість. Країна дедалі більше убожіла. У 1987 р. з 926 товарів народного споживання на ринку були відсутніми 414 (44,6 %).

Економічні труднощі й соціальна напруженість ще більше зросли після того, як режим Живкова наприкінці 1984 р. розпочав кампанію насильницької асиміляції турецького і тюркомовного населення, котре зазнавало переслідувань і в попередні десятиліття. Рішення про так званий процес відродження було схвалене келейно. Близько 1 млн. чоловік змусили змінити імена та прізвища на болгарські, заборонялося навіть уживання рідної мови тощо. Було оголошено, що в Болгарії турків немає. Це насильство викликало обурення й опір. На залізницях, лініях електропередач, в адміністративних будинках пролунали вибухи. Тисячі турецьких родин емігрували на історичну батьківщину, що викликало додаткові труднощі в економіці, особливо в тютюнництві і тваринництві. Світова громадськість зустріла "болгаризацію" з обуренням. Загострилися відносини Болгарії з Туреччиною.

Горбачовська перебудова вплинула на Болгарію досить суперечливо. Група Т. Живкова не поспішала наслідувати радянський приклад, проте незабаром відчула, що втрачає пряму підтримку радянського керівництва у збереженні догматичного курсу, пов'язаного з реорганізаціями і демагогією. Почалася імітація прагнення до якісних перетворень. Залунала критика з приводу механічного використання радянського досвіду, йшлося навіть про відмову від формули розвинутого соціалізму. Це мотивувалося тим, що в Болгарії ще тільки створюються основи соціалізму. Т. Живков запропонував чергову абстрактну схему — соціалістичне самоврядування, створення громадянського суспільства, використання досягнень світової цивілізації тощо. Однак на практиці зберігалися адміністративно-командні методи керівництва. Аж до пізньої осені 1989 р. Т. Живков продовжував декларувати "глибоке революційне оновлення" болгарського суспільства, маскуючи збереження особистого тоталітарного режиму.