Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Після створення ПСЛ і відновлення в листопаді 1945 р. діяльності Стронніцтва праці (СП), яке виступало на захист християнської моралі, приватної власності і парламентської демократії, основна політична боротьба зосередилася навколо підготовки виборів до Законодавчого сейму. Узимку 1945—1946 pp. відбувався процес вироблення передвиборчих платформ основних ворогуючих сил. Перший з'їзд ППР, що відбувся у грудні 1945 p., кінцевою метою визначив побудову соціалістичного ладу, хоча лідер польських комуністів В. Гомулка припускав можливість переходу до соціалізму еволюційним шляхом, без встановлення диктатури пролетаріату. Важливим аргументом у передвиборчій боротьбі стала програма ПСЛ, затверджена конгресом партії в січні 1946 р. Польське стронніцтво людове підтверджувало свою прихильність нормам парламентської демократії західного зразка, наголошувало на необхідності збереження аграрно-промислового характеру Польщі і перетворення сільського господарства на базову галузь, відводячи націоналізованій промисловості роль постачальника необхідних промислових товарів, енергії і палива. Як і раніше, ПСЛ не тільки виступало за поєднання державної, кооперативної і приватної власності, а й обстоювало вирішальні позиції останньої.

Якщо більшою частиною польського села програма ПСЛ сприймалася позитивно як концепція "третього (селянського) шляху" розвитку суспільства, то ППР і ППС зустріли її в штики. Після провалу спроби створити прокомуністичний блок, ППР розгорнула фронтальний наступ на ПСЛ, її програму, політику та ідеологію. Була проведена чистка органів влади і управління від діячів ПСЛ, що супроводжувалася галасливою кампанією викриття "класової, антинародної сутності" партії Миколайчика. Водночас докладалися зусилля до розколу її керівництва, відриву селянської маси від лідерів. Деякі місцеві організації ПСЛ були закриті через звинувачення у зв'язках зі збройним підпіллям.

Не маючи впевненості в результатах виборів до Законодавчого сейму, ППР, за погодженням зі своїми союзниками, виступила з пропозицією провести спочатку референдум з трьох питань: про ліквідацію другої палати (сенату), про соціальні реформи (аграрну та промислову) і про новий західний кордон. Метою польських комуністів було створити враження одностайності і збільшити аргументи на користь єдиного списку на майбутніх виборах. У референдумі ЗО червня 1946 р. взяли участь 11 млн. 858 тис. чоловік, тобто 85,3 % тих, хто мав право голосу. Офіційні результати засвідчили, що з першого питання уряд підтримали 68,2 % голосуючих, 77,3 % схвалили соціально-економічні перетворення, 91,4 % визнали справедливість нових західних кордонів. Протести Миколайчика щодо фальсифікації наслідків референдуму залишились поза увагою.

Наступним етапом боротьби стала підготовка парламентських виборів, призначених на січень 1947 р. Розуміючи, що референдум не ліквідував повністю дистанцію між селянством, яке підтримувало ПСЛ, і владою, керованою ППР, уряд вирішив скасувати обов'язкові поставки, унаслідок чого доходи селян, які почали продавати продукти державі, виросли у 25 разів. Водночас були списані борги селянства державі: за 1944—1945 pp. повністю, за 1945—1946 pp. — повністю для дрібних господарств (до 2 га) і частково для інших категорій селянських володінь. Усе це створювало передумови для поліпшення матеріального становища селян і сприяло зміні їхніх настроїв на користь властей. Не обмежуючись заходами економічного впливу, пленум ЦК ППР у вересні 1946 р. виступив з ініціативою проведення нової політичної кампанії проти ПСЛ. Унаслідок чистки державного апарату, були звільнені всі воєводи і старости — члени ПСЛ, обмежена компетенція міністрів — членів партії Миколайчика, в тому числі й самого віце-прем'єра. Напередодні виборів ПСЛ було звинувачене у зв'язках з підпіллям та антиурядовій пропаганді, а його діяльність заборонена у 36 повітах країни. В десяти виборчих округах (із 52), де проживала чверть населення країни, списки ПСЛ були оголошені недійсними. На 10 січня 1947 р. під арештом перебували тисячі її членів, у тому числі 147 кандидатів у депутати. Урядова пропаганда постійно вказувала на ПСЛ як легальний фасад реакційного партизанського підпілля.

За таких умов 19 січня 1947 р. відбулися вибори до Законодавчого сейму. В них взяли участь майже 90 % виборців. Офіційні результати дали урядовому блокові 80,1 % голосів і 394 депутатських місця з 444. ПСЛ отримала 28 мандатів (10,3% голосів), решта 22 — СП, ПСЛ — "Ново визволене". Поразка ПСЛ, що стала наслідком переслідувань і цькувань як самої партії, так і її електорату, фальсифікація результатів голосування в усіх виборчих округах унеможливлювали реалізацію демократичної альтернативи розвитку Польщі.

На перших засіданнях сейму президентом Польщі був обраний Б.Берут (ППР), Генеральний секретар ЦВК ППС Ю. Ціранкевич сформував уряд, в якому соціалісти отримали сім портфелів, комуністи — шість, СЛ — п'ять, СД — три, СП — два. 19 лютого 1947 р. сейм ухвалив так звану Малу конституцію — закон про структуру і функції вищих органів влади, який замінив діючу до того часу конституцію 1921 р. Мала конституція зберігала традиційний для парламентської демократії поділ влади на законодавчу (сейм), виконавчу (президент і уряд) і судову. Ключовою фігурою в новій структурі влади став президент, який призначав і відкликав прем'єр-міністра й репрезентував країну на міжнародній арені, мав право оголошувати війну і укладати мир. Прийняттям Малої конституції питання про владу було остаточно розв'язане на користь комуністів та їхніх союзників.

Під адміністративним тиском компартії восени 1947 р. була ліквідована опозиційна ПСЛ. Сам Миколайчик та його соратники були змушені вдатися до нової еміграції. Не обминула самопобиття й сама робітнича партія, в керівництві якої існували різні погляди на шляхи і методи революційного процесу в Польщі. Декотрі з партійних лідерів (Б. Берут, Я. Берман та ін.) трактували марксизм з крайніх догматичних позицій, інші — прихильники "польського шляху до соціалізму" (коло осіб, пов'язаних з В. Гомулкою) — прагнули шукати нові шляхи і вважали за необхідне підходити до будівництва соціалізму з урахуванням національної специфіки. Вони виступали проти поквапливих експериментів і не погоджувалися з позицією кремлівських лідерів щодо Югославії. Проте переважив курс на придушення інакомислення і форсування соціальних перетворень у сталінському дусі. Звинувачений у правонаціоналістичному ухилі, В. Гомулка на серпнево-вересневому пленумі ЦК ППР 1948 р. був звільнений з посади Генерального секретаря. Новим лідером партії став Б.Берут, який зберіг за собою і президентське крісло.

Невдовзі відбулося також засідання Головної ради ППС, на якому були піддані нищівній критиці традиції і повоєнна політика партії, а її структура наближена до організаційних засад ППР. Восени 1948 р. з ППР виключені 29 тис, а з ППС — 82 тис. членів, в основному ті, хто висловлював сумніви щодо правильності нового політичного курсу. Так розпочався процес ліквідації старої партії, що завершився створенням Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) на з'їзді, скликаному у грудні 1948 р. Поглинання ППС Польською робітничою партією відбулося на сектантсько-догматичній ідеологічній платформі. Затверджені І з'їздом ПОРГТ програмні документи штовхнули країну на шлях сталінського догматизму, копіювання радянських зразків комуністичної системи без урахування конкретних польських умов.