Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Управлячих колах США чітко визначилися два підходи до формування основних напрямів повоєнної політики. Люди з команди Ф. Д. Рузвельта (Генрі Уоллес, Гаррі Гопкінс, Аверел Гарріман), "люди Потсдама", як їх називали у США, обстоювали співробітництво з СРСР, продовження стосунків, що склалися в роки війни в системі антигітлерівської коаліції. Однак ситуація радикально змінилася. СРСР і США з партнерів перетворилися на противників. Перемогли опоненти "людей Потсдама" — "люди Риги", як називали категоричних прихильників анти радянського курсу (до війни в Ризі розміщувалися західні антирадянські центри). І це не випадково. Після Другої світової війни США виявилися єдиною реальною силою, здатною протистояти натискові комунізму. В їхньому арсеналі були могутня економіка, стійкий політичний імідж у свідомості громадськості світу, демократичні принципи поведінки на міжнародній арені. На світову політику США працювала також доктрина "пакс американа". У перші післявоєнні роки формування нової ролі США у світі відбувалося непросто. І диктувалося воно не тільки прагненнями США. Порушення європейського балансу рівноваги сил після розгрому Німеччини, початок "холодної війни", створення соціалістичними країнами "залізної завіси" від "Балтики до Адріатики" змусили західні демократії звернутися до США з пропозицією взяти на себе роль лідера Вільного світу. Для США, які з початку свого утворення дотримувалися політики ізоляціонізму, це був. нелегкий вибір. 11 червня 1948 р. конгрес прийняв резолюцію Ванденберга, що допускала пакти у мирний час для оборони Вільного світу. Це був заключний акорд цілої низки попередніх рішень. Передусім, у зовнішній політиці була взята на озброєння доктрина, сформульована чиновником держдепартаменту Джорджем Кеннаном — доктрина "стримування комунізму", як адекватна часові модель загальної доктрини "пакс американа". Суть доктрини полягала в тому, що Вільний світ має зупинити наступ комунізму, не допустити його дальшого поширення. В її арсеналі не тільки атомна дипломатія та військова сила, а й, насамперед, економічна потуга, економічний імідж. Це проявилося, зокрема, в доктрині Трумена (1947), відповідно до якої США надали фінансову допомогу обсягом 400 млн. дол. Греції і Туреччині, де соціальна нестабільність, бідність та економічні труднощі загрожували соціальними вибухами. Результати виявилися цілком позитивними: у Греції припинилася громадянська війна, провалилася спроба комуністів захопити владу, обидві країни почали поступово виходити з кризи, зростав рівень життя населення. Ще масштабніша акція стабілізації післявоєнного світу втілилася в "плані Маршалла", проголошеному держсекретарем США Дж. Маршаллом у Гарвардському університеті 5 червня 1947 р. і прийнятому конгресом США 2 квітня 1948 p., після того, як більшість західноєвропейських країн підтримали американський план економічного оздоровлення та розвитку. Планом передбачалося виділення Сполученими Штатами протягом 1948—1951 pp. 17 млрд дол. з метою стабілізації та розвитку економіки країн Західної Європи. Це була відповідь США на зусилля СРСР комунізувати Європу. Слід зазначити, шо "план Маршалла" досяг своєї мети: зміцнення приватнокапіталістичних основ економіки і свободи. Можливості дальшого просування тоталітаризму були зведені нанівець. Таким чином, оборона Вільного світу здійснювалася економічними методами.

2 вересня 1947 р. США підписали з країнами Південної Америки "пакт Ріо-де-Жанейро", який передбачав спільну оборону західної півкулі.