НАТО як один з найголовн. компонентів біполярної системи МВ (50-80рр)
4 квітня 1949 р. у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Північноатлантичного пакту, Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)
У преамбулі підкреслювався оборонний характер організації та прагнення до миру усіх договірних сторін, їх рішучість захищати силою демократичний устрій західного типу та домінування закону. Головну частину Статуту складали статті військового характеру. Стаття 4 передбачала консультації у випадку загрози. Згідно з статтями 4 й 5, у разі агресії в Європі, у Північній Америці, в Алжирі, проти островів Атлантичного океану на північ від тропіку Рака, а також проти корабля або літака, що належить одній з договірних сторін, воєнна допомога не надаватиметься автоматично. Кожна сторона, здійснюючи своє законне право на оборону, вживатиме негайно, індивідуально чи колективно, таких заходів, які буде вважати необхідними, у тому числі й застосування збройної сили. Кожна сторона є вільною сама вирішувати, чи буде її допомога військовою. Найвище керівницт-во мало бути передано Раді міністрів закордонних справ країн, що його підписали. Найвищій орган керівництва -Рада НАТО.
Статут НАТО підписали представники Бельг, Ісланд, Дан, Кан, Люкс, Нідерл, Норв, Порт, Іт, Велик, Фр. та США. Надалі кількість членів НАТО збільшилася. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 р. - ФРН, У 1982р.-Іспанія.
21.02.1966 Фр виходить з НАТО з метою "відновлення суверенітету Фр на своїй території". 7.03 Фр поставила вимогу евакуювати з її території всі штаби НАТО, амер. війська та іноземні військ. бази. Щтаб-квартиру НАТО переведено з Парижа до Брюсселя. Літаки НАТО мали одержувати спец. дозвіл для перельоту над тер. Фр.
В 60х рр і на поч 70х осн. перешкоди для розвязання проблеми європейської безпеки становили продовження гонки озброєнь, поширення в світовій порлітиці силових рішень. У Євр. перебували атомна авіація й ракети НАТО сер. радіусу дії, 1959-61 СРСР розмістив аналогічні ракети на своєму Сході.
США й Вел. вирішують створити багатосторонні ядерни сили в НАТО. 1964р ФРН висуває свій план цього. Згідно з ним кораблі з ядерною зброєю на борту мали комплектуватися змішаною командою, що склад. б на 13 з амер, на 23 - з військослужбовців інших країн НАТО. Не було реалізовано. ФРН тільки стала членом створених нових органів НАТО - з питань ядерної оборони і з питань ядерного планування. Планам створення багатосторонніх сил було покладено край підписанням в 1968р Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Протилежні блоки Європи продожвжували ставити на воєнну силу, ядерну зброю як головні засоби зміцнення безпеки. У 1966р в Бухаресті країни ОВД ухвалили декларацію, в якій виклали своє бачення шляхів ослаблення напруження в Євр., в т.ч. висловилися за одночасний розпуск ОВД і НАТО, за визнання існуючих кордонів. Знов пропонувалося скликати загальноєвроп. нараду для обговорення питань безпеки і співробітництва в Європі, погодились на участьСША, Канади, запропон. обговорити проблему скорочення збройних сил на території європ. держав і питання розвитку культ. зв'язків. В грудні 1967р НАТО - "Доповідь Армеля" (мзс Бельгії), яка передбачала концентрацію зусиль НАТО на підвищенні стабільності в МВ, необхідної для тривалого миру, пропозиція переговорів з ОВД про скороч. збройних сил. Сесія Ради НАТО в Брюсселі 9-10.12.1971 - можливий зміст НБСЄ: безпека, зокрема принципи відносин між державами та деякі військові аспекти безпеки; вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформ, ідей, культ. зв'язки; співробітництво в галузі ек-ки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук; співробітництво в галузі охорони навк. середовища. НБСЄ -3 етапи: 3-7.07.1973, 1974-75рр; 30.07-1.08.1975 в Гельсінкі, Заключний Акт ("Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах", включала цілий ряд найважливіших принципів. Серед них: суверенна рівність, незастосування сили чи загрози силою, недоторканість кордонів, територіальна цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повага прав людини та основних свобод, рівність та право народів розпоряджатися власною долею, співробітництво між державами й сумлінне виконання зобов'язань згідно з МП. Акт передбачав безперервність процесу зустрічей та переговорів в межах Загальноєвропейського, чи Гельсінського, процесу. Заключний акт у Гельсінкі затвердив статус-кво й став важливим гарантом миру на європейському континенті.