Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

До квітня 1985 р. рівень напруженості у стосунках Сходу і Заходу досяг критичної точки. Ядерний конфлікт здавався неминучим. Щоб мати уявлення про масштаби гонки озброєнь у другій половині 70-х — першій половині 80-х років, досить навести такі факти: в 1979—1988 pp. СРСР, у багато разів поступаючись країнам

НАТО за розмірами ВНП, примудрився виготовити зброї більше аніж усі країни НАТО разом узяті. Зокрема, Радянський Союз випустив у 3,5 рази більше танків, у 4 рази — бомбардувальників, у 2 рази більше винищувачів, гелікоптерів та підводних човнів аніж США. Мілітаризація та гонка озброєнь висвітлили економічну неспроможність СРСР та його союзників. Невиправдані військові затрати важким тягарем лягли на плечі народу. Радянський Союз, попри свою військову силу, залишався досить відсталою у технічному плані країною. Дефіцит товарів народного споживання, взагалі характерний для соціалізму, ще більш поглибився. Гонка озброєнь позначилася навіть на економіці США. Розуміння фатальності воєнного конфлікту змушувало обидві сторони шукати вихід із небезпечної ситуації. Устами свого нового лідера М. Горбачова СРСР дав зрозуміти Заходові, що подальші військові змагання йому не під силу. Для радянської сторони цей пошук виразився у кардинальних внутрішньо- та зовнішньополітичних змінах, у новому політичному мисленні, суть якого зводилася, насамперед, до відмови від класових пріоритетів і переходу до загальнолюдських принципів у зовнішній політиці.

Нове політичне мислення радянського керівництва формувалося довго і болісно під впливом змін у світі, які дедалі більше диктували хід суспільного розвитку. Нові технології, електроніка стали визначальними для характеристики рівня розвитку держави. Безнадійно відстали ті, хто зосередився на традиційних галузях (металургія, видобуток вугілля тощо). Виявилося, що від інформаційної революції не відгородитися "залізною завісою", а від арсеналів ракетно-ядерної зброї безпека не зростає. Навпаки, мілітаризація економіки і бідність населення породжують внутрішню нестабільність. Військово-стратегічний паритет, до якого весь післявоєнний період прагнув СРСР, став лише більш високим рівнем "рівноваги жаху", до краю виснажив народне господарство, мілітаризував усі сфери життя, відкинув на периферію розвитку соціально спрямовані галузі промисловості. Ось за таких умов радянське керівництво почало схилятися до нового політичного мислення, що було нічим іншим, як добре забутим нормальним політичним мисленням демократичного представницького керівництва. Принципи нового політичного мислення — світ єдиний і взаємозв'язаний, верховенство загальнолюдських принципів над класовими, свобода вибору, відмова від концепції всесвітньої перемоги соціалізму та протиборства, де ідеологізація та демілітаризація міжнародних стосунків, неможливість вирішення світових проблем воєнним шляхом та пошук компромісів, визнання у міжнародній політиці принципу взаємної безпеки, визнання факту допущення помилок, критична оцінка всієї міжнародної діяльності радянського керівництва — ставали поступово пріоритетними у зовнішній політиці Радянського Союзу.

Взявши за основу принципи нового політичного мислення, горбачовське керівництво поставило перед собою два першочергові завдання: по-перше, усунути найбільш небезпечні перекоси в гонці озброєнь, що вели до загострення конфронтації між лідерами світового протистояння, по-друге, шукати взаєморозуміння зі США для вирішення найболючіших проблем, пов'язаних з міжнародною напруженістю.