Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи: навч. посіб.

Особливе місце в консолідації українських земель належало Переяславському князівству. Воно не мало повної політичної самостійності, залежало від київських князів, а тому було нерозривно зв'язане з Київським князівством. Переяславське князівство займало територію від Дніпра на заході до Псла на сході, від верхів'їв Сули, Хоролу й Псла на півночі до Дніпра на півдні. На цих просторах жили переважно українці, нащадки давньоукраїнського племені сіверян. Але з часом тут почали селитися берендеї, торки, турпеї, печеніги та інші тюркомовні племена. У ході економічного та побутового спілкування переселенці запозичували найкращі матеріальні й духовні надбання переяславців, передавали їм свої у веденні тваринництва тощо. Відбувався природний процес інтеграції територіально близьких української та тюркської культур. Тобто й Переяславське князівство не стояло осторонь від тих етнічних процесів, що відбувалися й на інших українських землях. Український етнос включав до сфери свого впливу тюркомовні племена степу.

Політична історія Переяславщини була тісно пов'язана з Київським князівством. Так сталося, що переяславський князівський стіл був останньою сходинкою на великокнязівський КИЇВСЬКИЙ престол. Після князювання у Переяславі великим київським князем став син Володимира Мономах Ярополк. Прицілюючись до київського престолу, ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий готовий був пожертвувати за Переяславщину більшістю своїх північно-західних володінь. Після тривалої кровопролитної боротьби в Переяславі утвердився син Юрія Долгорукого Гліб, який у 1169 р. став київським князем. Його син Володимир також посів місце батька на Переяславщині. Володимир Глібович був найпомітнішою фігурою серед переяславських князів після

Володимира Мономаха. Особливо прославився він непримиренною й одночасно успішною боротьбою з кочівниками. Його передовий загін з 2100 переяславців і берендеїв у 1184 р. у складі військ київського князя Святослава Всеволодовича розгромив половців і захопив у полон грізного хана Кобяка. Наступного 1185 р. він спільно із союзниками розтрощив половецький табір хана Кончака на р. Хоролі. Правда, цього ж року Володимир Глібович був змушений рятуватися від половецької орди за міцними мурами Переяслава, але врешті-решт відігнав їх від міста. Відступаючи, половці завдали Переяславщині тяжких втрат, про що з болем писав літописець Нестор: "Це у Римі (українське місто Римів) кричать під шаблями половецькими, а Володимир під ранами". Під час походу на половців у 1187 р. Володимир Глібович застудився й помер. Після нього в Переяславі не стало князів, здатних залишити помітний слід в історії України.