Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи: навч. посіб.

Історія Волинського князівства подібна до галицької. Волинь до 1170-х pp., на думку І. Крип'якевича, залишалася залежною від Києва. Князі змінювалися часто, всі вони особливо пильнували, щоб вдержати багату Волинську землю під своєю рукою та не допустити до неї суперників з інших княжих династій. Одночасно зі змінами в Києві мінялися волинські князі. Вони були повністю залежні від Києва і повинні були виконувати волю київського князя. Так, Володимир Мономах вимагав повного послуху від Ярослава Святополковича: "...наказав йому до себе приходити, коли тебе закличу". Непокірні князі втрачали князівство.

Виокремлення Волині в самостійне князівство довершив Ізяслав Мстиславич, внук Володимира Мономаха. Як і інші князі з Мономахової династії, він домагався влади у Києві й тричі на короткий час був київським князем (1146—1154). Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду. Ізяслав переселив до Володимира родину, помічниками йому були брати Володимир і Святополк. Його суперник на київському престолі, Юрій Мономахович, намагався 1149 р. захопити Волинь, але Ізяслав відбив наступ. Коли галицький князь Володимирко зайняв Бужськ та деякі міста на Погорині, Ізяслав 1150 р. вирядився на Перемишль і 1158 р. розгромив галицькі полки над Серетом.

У своїх політичних заходах Ізяслав спирався на близькі зв'язки з Угорщиною та Польщею. Угорський король Гейза ставився до Ізяслава з великою повагою, називав його батьком та заявляв: "Твій щит і мій нероздільні від себе". Гейза давав Ізяславові кілька разів велику допомогу — навіть 10 тис. війська, на той час незвичайну силу. Військову допомогу надавали Ізяславу також польський князь Болеслав Криворотий та чеський Владислав. Сім'я його батька Мстислава була зв'язана шлюбами з усіма цими династіями.

Ставши в 1154 р. волинським князем, правнук Володимира Мономаха Мстислав Ізяславич підкорив своїй владі місцевих бояр і успішно втрутився в боротьбу претендентів на великокнязівський престол. Він посадив на київський стіл свого дядька — смоленського князя Ростислава Мстиславича, а після його смерті сам став київським князем. Однак довго не втримався і в 1169 р. мусив віддати Київ Юрієві Долгорукому, проте незадовго до смерті знову оволодів ним. З того часу надовго стабілізувалися внутрішні взаємини в краї. На жаль, джерела не зберегли майже ніяких відомостей про соціально-економічне життя країни. На основі даних пізнішого часу знаємо про сильне боярство, яке підтримувало князів і обстоювало окремішність Волинської землі. Зросли волинські міста поряд із старими центрами — Володимиром, Червеном, Белзом, Бужськом, зросло значення Луцька, Пересопниці й Дорогобужа.

Процес феодального роздроблення, який в цей період відбувався в Київській Русі, не оминув і Волинь. Після смерті Мстислава Ізяславича його сини поділили Волинську землю: Роман одержав Володимир, Всеволод — Бел з, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Але цей процес не набув небезпечного характеру, тому що завдяки енергії Романа Мстиславича було створене Галицько-Волинське князівство.