Історія України: підручник

Феодальна держава — це концентрація реальної влади в руках короля, князя. Сеньйор був не просто великим земельним власником, а, перш за все, "кінним, людним і оружним" паном, який мав політичну владу. Він правив у своїх володіннях, а влада його розповсюджувалася головним чином на людей, мала особистий характер. Князь був могутнім поскільки, постільки керував підданими, розповсюджував на них свій судовий і військовий контроль.

Держави європейського середньовіччя були часто новим продовженням Римської імперії. Проте вони були дуже крихкими, внутрішньо не сцементованими і слабо організованими. Як імперія Каролінгів, так і імперія Рюриковичів не опиралась ні на які внутрішні сили зчеплення і розпадалися разом зі смертю свого глави чи невдовзі після неї. Причиною було те, що вони не володіли ефективно діючим апаратом влади і були по суті ефемерними об'єднаннями племен і етнічних угрупувань, що жили своїм власним замкненим життям.

Ні одна з цих "імперій" не пережила рубіж, який відокремлює початок середньовіччя від наступних його періодів. Вони ще не були державами в повному розумінні цього слова. Атрибути влади, якими володів глава подібного державного утворення, не були його монополією — ними володіли і його васали, великі сеньйори, які правили окремими частинами імперії. їм належало право суду, аж до "вищої юстиції", вони володіли власними збройними силами, збирали податки тощо.

Все це сприяло формуванню системи васально-ієрархічних відносин. Виникла і зміцнювалась феодальна ієрархічна драбина, верхнім щаблем якої був сюзерен, а нижнім — васали. В цей період водночас з невпинно зростаючою владою князя поступово зростає і роль верхівки княжої дружини, яка, виділяючись у панівний прошарок, фактично складала основу своєрідного адміністратиного апарату, що збирав данину і займався судочинством на місцях. Недарма О.О.Мельникова називає форму ранньофеодальної Руської держави дружинною.

Справді, така назва відповідає тим функціям, що здійснювались дружиною князя. Дружинники підштовхували князя на воєнний похід в тих випадках, коли були прожиті воєнні трофеї від попереднього. Та й взагалі князь радився з важливих питань з ближніми боярами і старшими дружинниками. Як пише Л. Гумільов, "князь в ту епоху — це тільки представник, а справжні правителі були завжди, тільки імена їх залишились невідомі історії". Тому таку форму влади можна було б назвати дружинно-вічовою.

Утворюються різні групи феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь.