Історія України: підручник

В XVII ст. зі складу бувшої Золотої Орди на території Східної Європи вціліло тільки Кримське ханство. Ще в XVI ст. під владу кримських ханів перейшло Прикубання. їм же підкорялись Маліногаї, що відокремились від Ногайської орди (Казиїв улус). Під тиском калмиків і решта ногайських орд відкочувала в степи, що межували з Кримом.

Отже, з кінця XV і на протязі XVI ст. ногаї поступово переселились на захід, де в низинах Південного Бугу утворюється Єдисанська Орда, а між Дністром і Дунаєм — Буджацька (від тюрк, "буджак" — кут). Інші племена ногаїв — мангіти — на початку XVI ст. перейшли в підданство до Кримського ханства, а потім також відкочували в Буджак. їх поява тут топонімічно пов'язується з селом Акмангіт (Білолісся Татарбунарського району). Турецький мандрівник Евлія Челебі в середині XVII ст. описав "швидких, як вітер і прагнучих зустрічі з ворогом буджацьких татар... Всього у них двісті сіл і стільки майна, провіанту і воєнної здобичі, скільки немає і в Кримській землі". Описуючи свою подорож з Ізмаїлу в Аккерман, Евлія Челебі згадує і "упорядковане село Аджігель" (нині Дівізія). Тодішнє населення цього села залишило могильник, за мусульманськими звичаями розташований з південного боку села в напрямку "кибли" (на Мекку). Туди ж повернуті і обличчя похованих в ньому людей. Могильник цей розкопали одеські археологи.

Де брали майно, провіант і воєнну здобич кочівники, які самі нічого не виробляли, стає зрозумілим з слів того ж таки Евлія Челебі: "Після взяття Кілії і Аккермана кримський хан Менглі-Гірей попросив султана Баязеда, щоб усім татарам дозволили грабувати... і мусульманська орда день і ніч захоплювала здобич". Розселившись в

Буджаку, ці кочівники були підпорядковані ставленникові кримського хана "прибережному азі". Його резиденція знаходилась в селі Ханкишла (с.Удобне Білгород-Дністровського району).

На протязі XVH-XVIII ст. ногаї розповсюдились на все Північне Причорномор'я. Одночасно ногаї і татари з Нижнього Поволжжя переселялись на територію Криму.

В степових областях основним заняттям населення залишалось тваринництво. Та вже в XVII ст. відзначається зростання ролі землеробства. З Криму в Туреччину вивозили пшеницю, ячмінь, борошно. Згадується виробництво льону і виготовлення з нього тонких тканин. На узбережжі було розповсюджене садівництво, виноградарство і виноробство. Менш розвинутим було виробництво на ринок. Міста в степовій частині Криму, такі, як Бахчисарай чи Ак-Мсчеть (Сімферополь), були, скоріше, резиденціями хана і його васалів, ніж значними торгово-промисловими центрами. Зберігали своє значення порти, через які Крим підтримував жваві торговельні стосунки з Туреччиною і Малою Азією. Головне значення в цій торгівлі залишалось за Кафою

В XVI-XVII ст. в Криму панувала феодальна роздробленість. Хан підписувався на документах: Великий хан великої орди і престолу Криму і степів Кипчака. Поряд з ханом існували посади воєначальника — кати і нуреддіна. Ці посади займали звичайно найближчі родичі хана. І калга, і нуреддін пожиттєво володіли великими земельними наділами. Найбільшими васалами хана були беї, або князі, які володіли родовими бейліками, тобто князівствами. Беї були спадковими радниками хана (карані), і без їх згоди хан не міг здійснити жодного заходу. Державна рада при султані у XVIII ст. називалась діван. До беїв примикало дворянство — татарські мурзи і маса тарханів.

Мусульманське духовенство стояло осторонь від світської влади. Воно розпоряджалось великими феодальними володіннями і користувалось значним впливом на кримські справи. Як пише німець Тунманн в книзі "Кримське ханство", главою духовенства був муфтій — кадієлєскер — головний тлумач закону у всіх складних і суперечливих випадках. У XVIII ст., зазначає Тунманн, в Криму було 48 кадиликіе (судових округів)

В 1666-1667 pp. відбувся черговий перепис населення Криму (за волею Чінгіс-хана, його мали робити кожних ЗО років). Тоді Кримське ханство складалось з 24 судових повітів (казаликів). Поділялось населення на три групи: повноправні мусульмани, православні піддані-робітники мусульман і в (есір), іменовані козаками (українці), та ра 7я (з тур.— скотина, бидло, як визначалось податкове немусульманськс населення), оподатковані піддані релігійні спільноти (євреї, караїми, вірмени, греки). Кількість мусульманів складала 187 тис. душ, українців було 920 тисяч душ, а ра'їя — 20 тисяч душ. Таким чином, українці становили чотири п'ятих населення Криму. Ці відомості викладені в книзі турецького мандрівника Евлія Челсбі "Книга подорожей", написаній ним в XVII ст.

Внутрішня слабкість Кримського ханства в значній мірі підтримувалась політикою Туреччини. Побоюючись політичного відособлення Криму, Туреччина утримувала за собою цілу низку пунктів на території кримських володінь. В самому Криму це були Кафа та інші фортеці на південному узбережжі. Пізніше (початок XVIII ст.) — Єнікале, в причорноморських степах — Очаків, в гирлі Дону — Азов і, нарешті (з половини XVIII ст.), - - Тамань на однойменному півострові. Турецький султан підтримував в Криму в своїх інтересах феодальну роздробленість. В якості халіфа (намісника пророка) він очолював все мусульманське духовенство Криму і забезпечував йому повну незалежність від ханської влади. Сама система призначення ханів значно послаблювала їх роль. До отримання ханського достоїнства вони у більшості випадків жили і виховувались при дворі султана і, таким чином, не могли створити собі в Криму міцного грунту і надійних зв'язків.

Варто зазначити, що через це час від часу всередині ханства виникали важкі смути, які випливали з васальних відносин Криму з Портою. Цим не раз користувались козаки і з задоволенням вплутувались в татарські справи. На початку XVII ст. на ханський престол в Криму претендували члени правлячої династії, сини Саадат-Гірея, Магомет і Шагін. Піднявши повстання, вони були розбиті ханом Селямет-Гіреєм. Після наступної невдалої спроби заволодіти державою по смерті хана обидва брати емігрували в Білгородську Орду. Шагін-Прей прибув в Січ за допомогою. Запоріжжя підтримало його прохання. В результаті усіх цих політичних комбінацій відбулись нові наскоки на Крим і Турцію, як суходолом, так і морем. Кафа була зайнята, козацькі чайки знову з'явились під Константинополем, козаки палили і грабували його передмістя і навколишні села і містечка. Наступного, 1625 року козаки повторили морську воєнну експедицію на чорноморські береги, більшими силами і з більш широкими планами, але потерпіли поразку. Багато козацьких чайок було затоплено, або захоплено ворогом.