Історія України: підручник

Розвиток суспільства традиційної європейської демократії значною мірою забезпечується діяльністю налагодженої системи громадських і політичних організацій. Вирішальною умовою стабільної демократії є наявність головних політичних партій з великими і постійно діючими базами підтримки в середовищі виборців. Політичні партії слід розглядати як посередницькі організації між громадянами і державою. Першою опозиційною організацією партійного типу в Україні стала заснована у Львові в липні 1988 р. на основі Української Гельсінської Групи (УГГ) Українська Гельсінська Спілка (УГС). Однією з перших в Міністерстві юстиції України була зареєстрована Українська Республіканська Партія (УРП) в листопаді 1990 р. До кінця 1991 р. було зареєстровано ще 10 партій, а на початок 1992 р. їх було вже 20. На час виборів до Рад усіх рівнів в березні 1998 р. в Україні було вже 56 партій. В середині 2001 року в Україні нараховувалось 107 партій.

Партії ставлять перед собою різні цілі, хоча в головному вони співпадали — це побудова в Україні суверенної незалежної держави; її розвиток на принципах свободи, демократії, соціальної справедливості; формування в Україні суспільства з високим рівнем життя; відродження і розвиток культури.

Акт проголошення незалежності України в 1991 р.у подальше його підтвердження на Всеукраїнському референдумі і призупинення діяльності Компартії України дали можливість парламентській опозиції законодавчо оформити реалії багатопартійності.

В Україні множиться число політичних партій, та все ж їх кількість ще не визначає ефективності їх діяльності, тобто якості. Партій в класичному розумінні цього слова в Україні ще немає. Суспільство ще не струкгуроване, немає чіткої класової диференціації, тому у партій немає своєї соціальної бази і не створена ідеологія. Через це політична

еліта України хоче об'єднати суспільство на основі інтересів перехідного періоду. Та, на жаль, ідеологією перехідного періоду є розмежування, а не консолідація. Найбільш можливою основою для об'єднання є територіальна приналежність громадян. Молоді українські політичні партії характеризує певна організаційна та ідейна аморфність, а також невизначеність соціальної бази.

Отже, більшість створених в Україні партій виникли не на основі консолідації навколо ідеї. Це організації, створені за інтересами, або партія одної людини, партія лідера, в якій кількість членів партії не має значення.

Всі українські партії можна поділити на три політичних напрямки: ліві партії — КПУ, СПУ, СелПУ; центристські — НДП, ЛПУ, СДПУ(о), АПУ, МБР; праві партії — НРУ, УРП, КУН, УКРП, УХДП тощо.

Характерною особливістю українських партій є їх порівняно чітка географічна зорієнтованість. За розгалуженістю організаційної структури провідні позиції займають партії лівого спрямування (насамперед, КПУ), найвища концентрація осередків яких спостерігається у Східному, Південно-Східному, Південному, Центральному регіонах та Криму.

Осередки партій центристського спрямування (зокрема, ЛПУ, НДП, СДПУ(о), Партія праці) поширені насамперед у промислово розвинених регіонах (мож-ливо, крім Західного і Північно-Західного). Аграрна партія активно формує свою структуру в сільській місцевості по всій території держави.

Партії національно-демократичного спрямування (зокрема, НРУ, КУН, УРП) мають найбільший вплив у Західному, Північно-Західному та Південно-Західному регіонах.

Важливою подією в подальшому розвитку багатопартійності були перші в Україні вибори за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, що відбулися в березні 1998 р. Підтримку електорату одержали тільки 8 партій, представники яких і були обрані депутатами Верховної Ради України. Все це сприяє не тільки структу риза ції суспільства, а й удосконаленню самої системи української багатопартійності.