Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

У першій п'ятирічці утверджувався господарський механізм, цілком відірваний од ринкової економіки. Він характеризувався поверненням до системи главкізму, високим ступенем централізації управління народним господарством, рішучою опорою на адміністративно-командні методи управління.

Запровадження карткової системи постачання робітників і службовців не давало змоги витрачати зароблені гроші на придбання товарів народного споживання понад гарантований картками мінімум. Кваліфіковані, тобто високооплачувані робітники могли "отоварювати" за картками не більше чверті заробітної плати. Отже, можливості стимулювати зростання продуктивності праці економічними засобами практично дорівнювали нулю. Натомість великі організаційні зусилля вживалися з метою налагодити моральне стимулювання праці, головним чнном через організацію масового виробничого змагання, яке назвали "соціалістичним". Це завдання полегшувалося готовністю робітничого класу миритися з матеріальними нестатками, щоб якнайшвидше покінчити з відсталістю. Заклик до форсування темпів індустріалізації знаходив сприятливий грунт. Маси робітників прагнули працювати з найбільшою віддачею сил, щоб наблизити день і час побудови соціалізму.

На початку п'ятирічки було взято курс на заміну госпрозрахунку, що охоплював в основному сферу управління (трестівський госпрозрахунок), господарським розрахунком безпосередньо в процесі виробництва. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію управління промисловістю", згідно з якою підприємства, а не трести, як раніше, оголошувалися основною ланкою управління. Трести з госпрозрахункових об'єднань перетворювалися на органи технічного управління. Але того ступеня економічної самостійності, який мали госпрозрахункові трести, підприємствам не було надано. Велика промисловість перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж главки ВРНГ періоду громадянської війни.

Новий господарський механізм грунтувався на директивному планувані, а не на економічних законах. Зокрема, у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XV з'їзду партії, з якою виступив Сталін, по-волюнтаристськи стверджувалося, що радянські плани є планами-директивами. З'їзд уперше після 1921 р. проголосив положення про верховенство плану над ринком. У з'їздівський документ було закладено думку про цілковите знищення товарно-грошових відносин у найближчому майбутньому. Йшлося про те, що в міру успіхів будівництва соціалізму товарообіг перетворюватиметься на продуктообмін, а торговельний апарат замінять апаратом "соціалістичного розподілу продуктів".

Майже вся економіка України прямо підпорядковувалася центральним органам влади. Цей процес відбувався навіть усупереч волі партійно-державного керівництва України. Так, у січні 1930 р. керівництво України спробувало опротестувати рішення ВРНГ Союзу про вилучення зі складу української республіканської промисловості й передачу до ведення союзних об'єднань Укрсилікаттресту і п'ятьох металообробних заводів, але безрезультатно. Марними були також спроби відстояти необхідність збереження українського торгового представництва і представництва української кооперації за кордоном, а також скасувати рішення Союзцукру про ліквідацію Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості, прийняте без погодження з українськими організаціями. -

Отже, всі протести безправного партійно-державного керівництва України ні до чого не привели. Не союзні відомства, а сам ЦК ВКП(б) здійснював цілеспрямовану централізацію народногосподарського управління. Союзні республіки повністю позбавлялися економічної самостійності. Створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, яка повинна була служити фундаментом режимові особистої влади. Ніхто з творців командної економіки не брав до уваги того, що граничний ступінь централізації призводить до втрат справжнього контролю за економічними процесами, до паралічу місцевої ініціативи, величезних непродуктивних витрат ресурсів.