Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Україна всіляко сприяла національно-визвольній боротьбі народів проти колоніалізму, за соціальний прогрес, підтримувала дружні стосунки з країнами, що розвивалися.

Представники України в різних організаціях ООН та на сесіях Генеральної Асамблеї рішуче виступали проти расової дискримінації, політики неоколоніалізму, за надання незалежності колоніальним і залежним народам. Коли в 1967 р. правлячі кола Ізраїлю при підтримці США і Англії здійснили агресію проти Об'єднаної Арабської Республіки, делегація УРСР на надзвичайній спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, скликаній за настійною вимогою СРСР, активно підтримала його проект резолюції, який передбачав негайне виведення ізраїльських військ з окупованих ними арабських земель.

Разом з іншими республіками Радянського Союзу Україна подавала економічну й науково-технічну допомогу країнам, що визволилися від колоніальної залежності. Вона брала участь у спорудженні там сотень різних об'єктів, ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів. Постійно зростала взаємна торгівля. Промислові підприємства України поставляли свою продукцію в 70 країн Азії, Африки і Латинської Америки, Економічні, науково-технічні і культурні зв'язки республіка розвивала насамперед з тими країнами, що обрали т. зв. соціалістичну орієнтацію, або стали на шлях неприєднання до жодного з політичних блоків.

Напрям політики щодо цих країн визначався тим, що найвище партійно-державне керівництво СРСР думало й турбувалося про них більше, ніж про свої народи. Директивно залучаючи всі республіки нашої країни до всебічної підтримки національно-визвольної боротьби в різних регіонах світу, всередині СРСР воно вважало національне питання вирішеним і силовими методами придушувало будь-який вияв національного, чи навіть лише натяк на повагу до своїх рідних, народних традицій і звичаїв.

Взаємовідносини України з країнами, що розвивалися, відображали наші інтернаціоналістські прагнення допомогти народам, які ставали на шлях самостійного розвитку. Разом із тим дипломатичні кроки в цьому напрямі, що їх робили представники України в міжнародних організаціях, об'єктивно були спрямовані на підтримку політики радянського керівництва, яке в Африці, Азії й Латинській Америці прагнуло суперничати з американською адміністрацією. А це не сприяло досягненню взаєморозуміння між двома великими державами світу.

При цьому ряду країн, таким, наприклад, як Ангола чи Мозамбік, радянська сторона поставляла переважно озброєння, що обґрунтовувалося державними та класовими інтересами. Насправді ж це була псевдопідтримка. І призвела вона до того, що в цих країнах було створено найбільші й найозброєніші в регіоні армії при розваленій економіці та страшенних злиднях народу.

Голос членів делегацій України в різних організаціях ООН, на сесіях її Генеральної Асамблеї звучав і на підтримку інших невиправданих дій з боку Радянського Союзу. Передусім на підтримку введення в Афганістан радянських військ, яке викликало широкий осуд світової громадськості. З вини вищого керівництва країни, на основі безвідповідальних рекомендацій Першого головного управління КДБ, яке тоді очолював В. О. Крючков, нашу країну було втягнуто в безперспективну війну, яка коштувала нам міжнародного авторитету, життя багатьох тисяч радянських солдатів і офіцерів.

Своєю кров'ю окропили чужу землю і сини України. Під час надання "інтернаціональної допомоги" Афганістану у воєнних діях брало участь понад 150 тис. вихідців з України. З них близько 2,5 тис. загинуло, стільки ж повернулося додому каліками, а дехто опинився у ворожому полоні. До всього психіка багатьох із тих, хто брав участь у боях в Афганістані, виявилася порушеною.

Війна в Афганістані висвітлила чимало негативних сторін у радянських Збройних силах, які до того замовчувалися. Проте в армії не могло не бути тих хвороб, від яких страждало все суспільство. Афганістан був не єдиним місцем на Землі, куди посилалася українська молодь. Були ще Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Йєменська Арабська Республіка та інші країни, в яких також велися бойові дії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Порівняйте підсумки зовнішньополітично? діяльності України в другій половині 50-х — в середині 60-х рр. та в 70-х — на початку 80-х рр. Що нового з'явилось у взаємовідносинах республіки з іншими країнами? 2. Які, на вашу думку, напрями зовнішньо? політики України слід особливо відзначити? 3. Дайте характеристику відносин України з країнами, що розвивалися.