§2. Класифікація держав
Найбільш коректним підходом до вивчення проблем класифікації держав, на наш погляд, є підхід, запропонований професором соціології Йоркського університету (Торонто, Канада) Ентоні Річмондом: "Держава повинна бути чітко відрізнена від нації. Сутність держави у тому, що вона є системою уряду, який здійснює верховну владу, маючи монополію на легітимне використання мілітарних та інших примусових установ у межах чітко визначеної території і чий суверенітет визнається іншими державами... Держави можуть складатись з однієї або більше націй. Ці нації, в свою чергу; можуть бути поліетнічними. Соціологічні відмінності між "етнічною групою", "нацією" і "державою" важко встановити тому, що вони частково співпадають в історичній реальності".174
Отже, держави слід відрізняти від націй і водночас класифікувати їх за кількістю та статусом самих націй. Відрізнити державу від етнічної нації не важко, особливо для обізнаних з етнічною теорією націй, про яку вже йшлося. Дещо складніше класифікувати держави за кількістю їх націй. Проте Г.Нельссон досить успішно впорався з цією проблемою. Він, зокрема, поділив всі 164 держави (1981 р.) на п'ять груп:
1)Дерзісави з єдиною нацією-групою (single nation-group states). Це ті, де одна етнічна нація нараховує понад 95% населення. їх 45, зокрема - Бразілія, Данія, Італія, Норвегія, Польща, ФРН, Японія та інші.
2) Держави І однією основною нацією-групою (one nation-group states). Це ті, де одна етнічна нація нараховує від 60 до 95% населення. Таких держав 62, зокрема - Австрія, Великобританія, Ізраїль, Іспанія, Китай, США, Фінляндія, Швейцарія та інші.
3) Держави з однією основною нацією-групою та фрагментова-ними не основними націями - групами. Це ті, де найбільша етнічна нація становить від 40 до 60% населення і де існує від 7 до 20 неосновних етнічних націй. Таких держав 17, зокрема - Афганістан, Гана, Індо-і незія, Іран, СРСР (колишній), Судан, Філіппіни та інші.
4) Бінаціональні (двонаціональні) держави (bination-group states). Це ті, де 2 найбільші етнічні нації разом становлять від 65 до 96% населення. Таких держав 21, зокрема Бельгія, Конго, Мозамбік, Пер}7. Таі-ланд та інші. У
5) Мультинаціональні (багатонаціональні) держави (multination-group states). Цс ті, де 3 найбільші етнічні нації разом становлять від 34 до 97% населення і де існує ще від 5 до 19 неосновних етнічних націй. Таких держав 19, зокрема - Ангола, Індія, Канада. Нігерія, Уганда та інші
.
Дещо іншу класифікацію запропонував американський дослідник Уолкер Коннор. Всі держави він поділив на 4 великі групи:
1) Нації-держави, населення яких є гомогенним, тобто однорідним. Таких держав зовсім небагато (Ісландія, Японія, Норвегія, Польща та інші).
2) Іммігрантські держави, населення яких складається з| іммігрантів різного етнічного походження. Хрестоматійний приклад США. Такі держави є етнічно нейтральними і характеризуються високим рівнем аккультурації та асиміляції свого населення.
3) 'Метисні держави" - це майже виключно латиноамериканські країни, населення яких складається з осіб змішаного т. зв. європоамерін-діанського походження. І хоча такі держави становлять окремий особливий тип, вони більше схожі на багатонаціональні держави, ніж на держави-нації.
4) Багатонаціональні держави, які сьогодні становлять більшість. Цей тип держав У.Коннор поділяє на 3 підгрупи.
Критерієм цього разу виступає т.зв. етнонаціональний "хоумленд" (homeland), тобто певна територія та/чи регіон, населення яких претендує на них і дає їм свою назву. Прикладом тут можуть служити Шотландія (Scotland), Земля Басків (Basqueland, Euskadi), Земля Зулусів (Zululand) тощо. Показово, що до ""хоумлендів" У.Коннор відніс також і Литву, Латвію та Україну, які на той час входили до складу СРСР. Населення кожного з цих "хоумлендів" вірить у міф про своє спільне походження, вважає їх своєю "домівкою" (home). Всі новоприбулі вважаються мігрантами і в будь-який час щодо них можуть з'явитись гасла "забирайтесь додому" (go home). "Ті, хто живуть в таких хоумлендах демонструють більшу ворожнечу до інших груп і більший спротив акультурації та асиміляції".
Виходячи з цього критерію, американський вчений поділяє багатонаціональні держави на:
1) ^однохоумлендні", багатонаціональні держави, населення яких склалось внаслідок імміграції. Мешканці цього "хоумленду" вважають всю країну своїм "хоумлендом";
2) "багатохоумлендні", багатонаціональні держави, які складаються з кількох "хоумлендів" (колишні ЧССР - з двох, СРСР - з 53, сучасна Нігерія - з майже 100 і т.д.);
3) "нехоунлендні", багатонаціональні держави, населення яких: а) є наслідком міграції; б) складається з кількох груп, котрі свідомі своїх відмінностей і всіляко їх зберігають (Гвіана, Сурінам, Трінідад-Тобаго тощо).176
Досить просту, але найбільш поширену в західній та й у вітчизняній науці класифікацію держав запропонував П.Ван Ден Берг. Він поділив їх на три групи, дав їм відповідні наступні назви і визначення:
1. "Нація-держава " - це держава, яка складається майже виключно із єдиної (single) нації".
2. "Багатонаціональна держава" - це держава, яка складається із двох або більше націй".
3. "Багатоетнічна держава" - це держава, яка складається із двох або більше етнічностей, котрі не домагаються державності".177
Є ще один критерій класифікації держав - кількість етнічних груп. Виходячи з нього, держави поділяються на 3 групи:
1) етнічно вільні або неетнічні (ethnic free or unethnic) - це ті держави, населення яких складається практично з представників одного етносу. На кінець 70-х років їх було рівно дюжина, зокрема Ісландія, Люксембург, Норвегія, Португалія та деякі інші;
2) моноетнічні (monoethnic) - це ті держави, де кількість представників інших етнічних груп не перевищує т.зв. "критичну масу", якою вважається 5 інколи 10 відсотків від загальної кількості населення. На початок 80-х років їх було 33, зокрема, Бангладеш, Єгипет, Ірландія, Куба та інші;
3) поліетнічні або мультіетнічні (polyethnic or multiethnic) - цс ті держави, де кількість представників інших етнічних груп перевищує вже зазначену "критичну масу" у 5-10% від загальної кількості населення. Але жодна з них, і це надзвичайно важливо, не домагається державності.178 Таких держав абсолютна більшість.
Тут слід зробити щонайменше чотири зауваження. По-перше, держави, як правило, поділяються на одно- та багатонаціональні, а також моно- і поліетнічні, що значно полегшує термінологічний апарат і загалом не суперечить реаліям. По-друге, нації, які входять до складу тієї чи іншої держави, самі можуть бути поліетнічними. По-третє, як слушно зауважується в одному з документів ЮНЕСКО. "однорідність населення не є необхідною умовою існування народу або держави". По-четверте, слід, однак, враховувати, що етнічний та/чи національний поділ населення держави справляє величезний вплив на всі сфери суспільно-політичного життя і навіть на долю самих держав. Підтвердження останнього - розвал багатонаціональних держав, процеси децентралізації унітарних поліетнічних держав, перетворення їх на федерації тощо.
Принагідно відзначимо, що західні вчені, виходячи з наведеної вище класифікації, характеризують Україну як "поліетнічну державу", а її народ як "багатоетнічну націю'.119 Погоджуючись із таким визначенням, додамо, що все більше представників етнічних груп вважають Україну своїм єдиним або другим, "обраним хоумлендом". Це дає підстави сподіватись, що в майбутньому Україна перетвориться на справжню Батьківщину для всіх своїх громадян, не залежно від їх етнічного походження.