Соціологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц.

Автори: , , | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: КНЕУ | Кількість сторінок: 124

Тема 10. Соціологія праці та управління

Соціологічна сутність праці. Праця як базовий соціальний процес, її функції. Характер і зміст праці. Види праці. Ставлення до праці, чинники його формування і показники оцінки. Задоволеність працею. Відчуження праці, шляхи його подолання.

Соціальне управління в трудовій сфері, його функції. Складові системи соціального управління. Методи соціального управління. Самоуправління, його функції.

Соціальні технології в системі управління трудовими процесами, принципи їх застосування. Інструментальні поняття “проце­дура”, “операція”. Модель соціальної технології.

Керівництво як складова соціального управління. Соціологічна суть керівництва.

Прямі й зворотні зв’язки. Форми зворотних зв’язків. Методи і стиль керівництва. Бюрократія і демократія. Риси керівника-підприємця. Функції керівника в управлінні виконанням службових обов’язків. Роль керівника, його авторитет і лідерство в управлінні взаєминами.

Вивчення соціології праці та управління має неабияку значущість. Адже праця у соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ. А в розвитку сучасного суспільства, в умовах перебудови державного апарату, нових вимог до якостей і навичок державних службовців та керівників різних рангів, необхідності підготовки нових кадрів для сфери управління надзвичайно важливою стає управлінська праця.

Соціологія праці й управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом.

Головна мета вивчення теми — на основі економічного світог­ляду сформувати у студентів правильне розуміння соціальної сутності праці як базового виду соціальної діяльності, закономір­ності виникнення та розвитку явищ і процесів у сфері трудової діяльності; уміння проводити соціологічні дослідження, розробляти соціальні технології, управлінські рішення, регулювати соціальні відносини на всіх рівнях управління.

Студенти мають з’ясувати сутність об’єкта та предмету вивчення соціології праці й управління, соціальних процесів та явищ сфери трудової діяльності, механізмів взаємодії формальних і неформальних відносин на різних рівнях управління, їх єдність та співвід­ношення з суб’єктами управління; методи вивчення й узагальнення наукових і практичних дій суб’єктів по управлінню різними видами відносин; терміни, що відтворюють природу праці взагалі та управлінської діяльності зокрема (соціально-трудові відносини, соціально-трудові явища, соціально-трудові процеси, соціальні групи у сфері трудової діяльності, соціальне управління, інтереси, потреби, мотиви, соціальна структура, соціальна система тощо).

Студенти повинні знати історію становлення й розвитку со­ціологічної думки про працю, про управління, соціальні та іс­торичні передумови формування соціології праці й управління як самостійної наукової галузі, ті функції, які вона має виконувати в суспільстві, їх трансформацію з ускладненням соціальної диференціації суспільства. Предметом їхньої уваги має стати поява в США та Європі різних соціологічних шкіл з теорії праці та соціального управління, основні етапи становлення цієї науки.

Перший, так званий класичний, етап становлення соціології праці й управління пов’язаний з іменем американського вченого Ф. Тейлора. Тейлор та його послідовники висунули два тверження, що не втратили свого значення і в наш час: 1) про необхідність поділу праці у сфері управління на загальне і функціональне управління; 2) про відокремлене планування методів праці й виробничої діяльності в самостійну функцію управління.

Соціологія праці й управління свій подальший розвиток знайшла у 14 всесвітньо відомих принципах ученого Файоля, доктрині люд­ських стосунків Е. Мейо, наукових розробках представників американського менеджеризму, науковців вітчизняної школи організації праці та управління.

Вивчення праці як базового соціального процесу має розпочинатися з визначення соціальної сутності праці, розгляду таких категорій, як “зміст” і “характер” праці, соціальних функцій праці, їх змін у ринкових умовах.

Слід вирізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним є доцільна діяльність працівника, мотивація, ставлення до праці. Функціональний зміст праці проявляється у виконуваних працівниками ролях, функціях.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від уже знайомого студентам економічного) означає урахування наявності нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їх трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологи виходять із того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соціально-трудові відносини є базисними щодо всіх інших відносин, і оптимізація суспільних відносин (що особливо важливо для подолання протиріч перехідних етапів суспільства) можлива за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства.

Необхідно наголосити на соціально-економічній неоднорідності праці як основи соціальної диференціації всього суспільства; розглянути сутність трудового колективу як основного суб’єкта трудових відносин, його соціальну структуру, функції, різні стадії його соціального розвитку.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну орга­нізацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний поділ на соціальні групи.

Соціологія вивчає типи, структуру, функції, стадії розвитку, згуртованість трудового колективу. Згуртованість є однією з основних соціологічних характеристик трудового колективу. Вирізняють такі функції трудового колективу: виробничо-економічну, соціальну й духовно-інтегративну.

Серед основних проблем оптимізації соціального середовища в трудовому колективі слід виділити ті, що пов’язані з соціально-професійною спрямованістю особистості в трудовій організації. Студенти мають з’ясувати роль соціальних установок у формуванні професійної спрямованості, сутність професійного самовизначення й соціалізації особистості у виробничому колективі сприймати як результат професійної орієнтації, що представлена такими її складовими: профінформацією, профпропагандою, профадаптацією і профконсультацією.

Адаптація особистості в трудовій організації розглядається як різновид соціальної адаптації. Для більш глибокого її розуміння вивчаються структура і чинники адаптації, критерії її успішності, вибір професії як передумови професійної адаптації, трудова мобільність, безробіття.

Важливим завданням соціології праці й управління є формування відповідного ставлення до праці. Студенти мають вирізняти такі типи ставлення до праці: супернормативне — виключно сумлінне; нормативне, яке відповідає діючим нормам; ненормативне — несумлінне.

Структурними елементами ставлення до праці є мотивація, трудова поведінка й оцінка праці. Трудова поведінка людини визначається взаємодією ряду суб’єктивних і об’єктивних чинників. Суб’єктивні чинники — це потреби, інтереси, прагнення, цінності, ідеали, орієнтації. Вони є складовими соціального процесу — мотивації. Мотивація як внутрішня збуджувальна сила зумовлена необхідністю задоволення певних потреб. Отже, первинним елементом мотивації є потреби.

Студентам необхідно знати, що трудова діяльність людини грунтується одночасно на декількох мотивах, що складають мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудової ситуації. У ринкових умовах особливої ваги набуває вивчення таких трудових ситуацій, як вибір та зміна фаху або місця роботи. У зв’язку з цим стають актуальними проблеми опосередкованого стимулювання, тобто створення умов для таких трудових ситуацій, що спонукають особистість діяти певним, заздалегідь передбаченим чином.

Стимулювання праці може носити економічний, соціальний соціально-психологічний і моральний характер. Стимули бувають матеріальними, нематеріальними, соціальними, творчими, моральними, соціально-психологічними.

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу студентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосовно ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з початком горбачовської “перебудови”. Натомість Н. Смелзер вказує, що відчуження — феномен усезагальний. З’явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспіль­стві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм.

Відчуження праці передається

1) почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;

2) втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінце­вого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;

3) появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.

В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.

У структурі соціального управління соціально-трудовими процесами і відносинами слід вирізняти такі складові:

– вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

– використання різноманітної інформації у процесі управління;

– цілеспрямоване використання певних методів і формування відповідних стилей керівництва;

– розвиток самоврядування й виробничої демократії;

– планування соціального розвитку об’єктів управління.

Студенти мають відрізняти поняття “управління”, яке є більш загальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинника; поняття “управління” — від поняття “менеджмент”. Як вважають українські вчені А. Хоронжий і Ю. Пачковський, менеджмент поєд­нує в собі різні підходи керування виробництвом. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов’язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома українська соціолог Н. Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.

Слід зазначити, що соціологія праці й управління нині успішно розвивається в Україні. Ведуться різноманітні соціологічні дослід­ження. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соціологів є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, розвитку підприємництва, процесів приватизації, шляхів виходу з економічної кризи, методів подолання споживацьких настроїв, відчуже­ності, форм соціального захисту найбільш вразливих верств населення.

План семінарського заняття

1. Предмет і основні категорії соціології праці та управління.

2. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес.

3. Трудова мотивація. Ставлення до праці, його чинники та показники.

4. Сутність процесу соціального управління.

5. Керівництво: методи та стиль.

Теми рефератів

1. Історія соціології праці та управління.

2. Проблеми формування трудової мотивації в сучасних умовах.

3. Трудові організації у ринкових умовах.

Література

1. Дикарева А. А., Мирская М. И. Социология труда: Учеб. пособие. — М., 1989.

2. Дворецкая Г. В., Махнорылов В. П. Социология труда: Учеб. пособие. — К., 1990.

3. Кравченко А. И. Социология труда в ХХ веке: Историко-критический очерк. — М., 1987.

4. Полторах В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 1992.

5. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Крав­ченко, В. В. Щербины. — М., 1993.

6. Кравченко В. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 1985.

7. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 1993.

8. Краткий словарь по социологии. — М., 1998.

Навчальні завдання

1. Чітко визначивши предмет вивчення соціології праці й управління та інших наук, що мають спільний об’єкт вивчення, схематично відтворіть зв’язок між ними.

2. Виписати основні терміни, що відтворюють соціологічні аспекти праці й управління, спочатку дати їм пояснення, виходячи з власного жит­тєвого досвіду та теоретичних знань, а потім (користуючись словниками та іншими літературними джерелами) виписати й порівняти їх наукові тлумачення, що наводяться різними авторами.

Завдання для перевірки знань

1. Що вивчає соціологія праці й управління?

2. Назвіть об’єкти соціального управління.

3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку соціології праці й управління.

4. З’ясуйте сутність основоположних теорій соціології праці й управління.

5. Охарактеризуйте функції, які має виконувати соціологія праці й управ­ління.

6. Розкрийте зміст завдань, які має вирішувати соціологія праці й управління в період становлення ринку праці.

7. Обгрунтуйте необхідність зростання ролі соціології праці й управління в умовах переходу до ринку.

8. Назвіть складові системи соціального управління.

9. У чому сутність праці як базового соціального процесу?

10. Розкрийте сутність соціологічних категорій “зміст праці” і “харак­тер праці”, порівняйте їх.

11. Розкрийте особливості соціологічного вивчення трудового колективу.

12. Які соціальні функції виконує трудовий колектив?

13. Що є основною соціологічною характеристикою трудового колективу?

14. Які процедури містять соціально-психологічні методи управ­ління трудовим колективом?

15. Чим відрізняється соціальне прогнозування від планування?

16. Які специфічні методи використовує соціальне прогнозування?

17. У чому сутність соціального проектування?

18. Які наукові методи використовує соціальне проектування?

19. У чому сутність соціального планування?

20. Яка роль соціальних технологій в управлінні соціальними процесами?