Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

На підставі досліджень М. Грушевського можна сказати, що Войтих Чановицький став на чолі низового козацтва десь навесні 1590 року. Відомостей про нього як полководця маємо дуже мало, але з подій, свідком і учасником яких він був протягом кількох місяців гетьманування, маємо змогу створити певне уявлення про політичну ситуацію, що складалася навколо тодішньої Запорізької Січі та козацтва.

Король Сигізмунд III вирішив, що нарешті треба по-справжньому взятися до козацьких справ. Виступаючи з цього приводу на засіданні сейму, що відбувся 1590 року, він запропонував досить рішучу й серйозну програму дій. Зокрема, він пропонував не розганяти й винищувати козаків, як того жадалося декому з сенаторів, а навпаки, перетворити значну частину їх на королівське військо. А для цього зміцнити козацький реєстр, за яким обмежити кількісний склад до шести тисяч шабель. Учасником даної реорганізації мав стати і Чановицький.

Відтепер реєстровики повинні були підлягати безпосередньо коронному гетьманові Польщі, тобто головнокомандувачеві, якому надається право призначати старшого над козаками. Треба також, наполягав король, суворо заборонити продаж посполитим і позареєстровим козакам пороху, свинцю, зброї. Козацькими офіцерами повинні ставати козаки, що мають нерухоме майно. Тобто, командувати повинен той, хто потерпав би за свої сім'ї та маєтність, а отже слухався б наказів короля. Тактика ця була психологічно вірною: набуваючи своєї власності, козак вчиться шанувати чужу.

Згідно з іншим указом короля, в урочищі Кременчуку, поблизу Дніпра, планувалося збудувати фортецю з польським гарнізоном, яка б не давала козакам нападати на татарські улуси.

Але всі ці заходи не спроможні були стримати козаків. Напади на татарські поселення тривали, оскільки не припиняла нападів і орда. Нападам ординців і протистояли козаки на чолі з Чановицьким. Інакше кажучи, король писав укази, а Дике поле продовжувало жити своїм буремним життям, керуючись своїми внутрішніми законами.

Співставлення дат показує, що саме за гетьманування В. Чановицького серед запорожців перебував Криштоф Косинський.

Звідти, з Січі, він з невеличким загоном козаків, своїх прибічників, пішов на зимівлю до Білоцерківщини, щоб навесні знову повернутися на Січ. Та не повернувся - розпочав повстання. В січні 1592 року повстанці напали на маєток місцевого князя Курцевича-Булиги, що й започаткувало події, про які вже мовилось.

Невідомо, наскільки В. Чановицький підтримував рух повстанців, але добре відомо, що, незважаючи на вимоги короля і коронного гетьмана, запорожці проти повстанців Косинського не виступили. А це, погодьтеся, вже позиція.

Не існує також достеменних відомостей щодо того, чи брав участь сам В. Чановицький у повстанні. Припускаю, що не брав, оскільки участь такої постаті не залишилася б непоміченою. Втім, поки повстанці воювали з поляками на територіях українських воєводств, запорожці - принаймні значна частина їх - стояли на варті степових кордонів нашої землі. І цілком можливо, що їх у цій справі очолював гетьман Войтих Чановицький.