Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Як і про будь-якого справді народного героя, про Максима Кривоноса (Перебийноса, р.н. невід. - помер у листопаді 1648 р.) існує чимало легенд, складено кілька пісень, тексти яких дійшли до наших днів. При цьому цікаво відзначити, що легенди про нього розпочинаються з версій щодо походження. Річ у тім, що ще за життя М. Кривоноса поширилась чутка, нібито він не українець, та й узагалі не слов'янин, а... шотландський лицар, який, шукаючи слави, опинився спочатку в Польщі, а відтак і на Січі.

Нічого дивного в такому трактуванні походження полковника Кривоноса нема. В ХVII столітті мандрівних лицарів ще не бракувало. А серед офіцерів Запорізької Січі, серед її звитяжців, знаходимо поляків, татар, турків, вірменів, молдован.." — то чому б одному з них не бути й шотландцем? Ось тільки Вагомих підтверджень ця версія не має. Тому переважна більшість дослідників усе ж таки шукає його коріння в Україні - хто на Черкащині, хто на Волині, а дехто твердить, нібито він родом з Могилева-Подільського.

На мій погляд, версія про шотландське походження Кривоноса виникла з того, що невдовзі перед повстанням під проводом Хмельницького він, разом з іншими козаками, воював у Франції, зокрема, під Дюнкерком, а, повертаючись звідти в Україну морським шляхом, якимось дивом потрапив спочатку до Шотландії, а вже звідти, через усю Європу... Про ці його шотландські мандри згадує, зокрема, у своєму документально-історичному романі "Максим Кривоніс" наш сучасний дослідник В. Кулаковський. Маючи на увазі при цьому давні джерела.

Та лишімо всі ці версії очам дослідників, а самі погляньмо на бойовий шлях видатного полководця в часи народно-визвольної війни. З перших днів цієї боротьби, з перших днів повстання ми бачимо Кривоноса поруч із Хмельницьким. Він був у складі делегації майбутнього гетьмана під час його візиту 1647 року до Бахчисарая, коли Тиміш Хмельницький (син Богдана) залишився заручником хана. Без сумніву, саме Кривоніс був одним із провідних фундаторів Визвольної армії, завдяки його талантові ця армія здобула чимало блискучих перемог.

Полководницький хист М. Кривоноса заявив про себе у першій же великій битві - під Жовтими Водами. Вже тоді він виступав у ролі першого полковника, тобто заступника гетьмана. Під його орудою формувався табір повстанців, він керував облогою польського укріплення, йому підлягала вся козацька артилерія. Участь у європейських битвах не пішла для Кривоноса на марне. Дії свого корпусу, та й усієї повстанської армії, він розплановував за всіма правилами військової науки. Відомо, що саме він мав найкращу в армії Хмельницького розвідку, яка діяла навіть у розташуваннях ворога і цим дуже допомагала йому. Під його керівництвом козацьку артилерію було поставлено на лафети - неабияка дивина для козаків і поляків, що досі перевозили гармати возами. Артилерія стала маневренішою.

Частенько виступав він і в ролі дипломата. Так, під Жовтими Водами Максим Кривоніс прибув до польського табору і, як заступник гетьмана, вів переговори щодо подальших дій двох військ. Ясна річ, поляки не мали наміру відступати. Тоді такого наміру вони ще не мали. Але...

4 травня 1648 року полковник Кривоніс повів своїх козаків на штурм табору С. Потоцького (сина коронного гетьмана Польщі).

Він і його козаки билися в перших лавах і першими вдерлися до укріплення поляків. Щоправда, С. Потоцькому все ж таки вдалося стримати повстанців і, хоч із великими втратами, але вистояти. Однак польські генерали вже зрозуміли, що на тривалий опір повстанцям вони неспроможні.

Щойно козакам стало ясно, що поляки відступатимуть, - Кривоніс повів свій загін в урочище Княжі Байраки і цілу ніч готував для ворога вовчі ями, завали та засідки. Це все козаки поробили так майстерно, що коли поляки помітили пастку, то обминути її не могли: не було куди. Воїнам Кривоноса та інших полковників лишалося хіба що добивати їх по болотах, чагарях та глибоких яругах.

У битві під Корсунем полковник Кривоніс вдало використав досвід Жовтих Вод. Привівши свій підсилений артилерією Черкаський полк до урочища Горохова Діброва, він знову влаштував неперевершену за своєю хитромудрістю та військовою технікою пастку для війська, тепер уже самого коронного гетьмана Миколи Потоцького. По суті, це й вирішило долю всієї битви. М. Кривоніс особисто взяв у полон М. Потоцького, польного гетьмана М. Калиновського та багатьох інших офіцерів.

Після Корсунської битви Максим Кривоніс тривалий час діяв самостійно. Переправившись на Лівобережжя, його полк, що незабаром обріс загонами повстанців і перетворився на повстанський корпус, зіткнувся з військами князя Яреми Вишневецького. Про цього князя, що походив з того самого роду, що й засновник Запорізької Січі князь Дмитро Вишневецький, в українській історії сказано чимало. Чоловік хоробрий і рішучий, він не піддався паніці, як чимало інших польських і українських магнатів, а, зібравши невеличке військо, вирушив на допомогу гетьману Потоцькому. Проте не встиг. Він був поблизу Лубен (Полтавщина), коли надійшла звістка про те, що коронний гетьман програв битву й опинився в полоні.

Інший на місці Вишневецького втік би до Польщі, але цей князь був занадто гоноровим і занадто ненавидів козаків, повстанців і всіх тих, хто зазіхав на його маєтності та католицьку віру. Одначе й, за всієї своєї люті, вистояти проти талановитого полководця Кривоноса він не міг. Розбитий під Лубнами, Вишневецький мусив відступити до Чернігова, а разом з ним відступило й усе польське панство, даючи можливість корпусові Кривоноса, що поступово переростав в окрему армію, визволити велику частину Лівобережжя.

Проте довго затримуватися в них краях Кривоніс не міг. Вже хоча би тому, що його призначено полковником черкаським, отже, правобережним, а головне, тому, що в районі Любеча (на північному заході Чернігівщини) Вишневецький переправився через Дніпро і, збираючи вірне Польщі ополчення, вирушив у свої волинсько-подільські маєтності. Ось чому, не гаючи часу, Кривоніс перекинув на Правобережжя і загони свого війська. Але зробив це, здобувши ще дві помітні перемоги - під Новгород-Сіверським та Стародубом, до яких пройшов через усю Чернігівщину. Отже, саме М. Кривоносові Україна завдячує тим, що вже з перших місяців народно-визвольної війни Чернігівщина, цей досить віддалений від козацького Запоріжжя край, стала краєм повстанським. І лишалася таким до кінця.

Опинившись на Правобережжі, Кривоніс перекинув свої полки на Брацлавщину і таким чином повів далі двобій з Я. Вишневецьким. Він штурмом здобув міста Бершадь і Ладижин, які належали цьому войовничому магнатові. Визволяючи від поляків землі Поділля, полковник Кривоніс звертався до населення зі спеціальними посланнями (універсалами), в яких закликав братися до зброї, згуртуватися, вибивати поляків зі своїх сіл та містечок і приєднуватись до армії гетьмана Хмельницького. І до цих закликів прислухалися. Навколо його війська гуртувалися загони місцевих повстанців, загони самооборони, які перетворювалися на гарнізони визволених містечок.

Цікаво, що майже кожну битву, кожен штурм М. Кривоніс розпочинав після ретельної підготовки, і завжди мав у запасі якусь вигадку чи військову хитрість. Наприклад, міцно укріплений Немирів (що на Вінниччині) він міг би здобути й звичайним штурмом, однак при цьому довелося б зазнати великих втрат. Щоб уникнути цього, Кривоніс послав туди своїх розвідників, перебраних у польські мундири. з листом нібито від самого Я. Вишневецького. Поки там з'ясовували, що до чого, Кривоніс переодягнув у польські мундири солідний загін. і він - як нібито допомога Вишневецького місцевому гарнізонові - урочистим маршем, із барабанним боєм, пройшов через фортечну браму до міста.

А командував цим парадом "п'яти сотень бравих польських вояків" син Кривоноса - Максимко Кривоносенко, що теж показав себе згодом талановитим воєначальником. Командував так, що завів в оману і польських офіцерів, і коменданта міста, і його оборонців. Повстанці стали господарями Немирова, майже не зазнавши серйозних втрат.

Не встигла вщухнути гучна слава цієї перемоги, як військо Кривоноса вже підійшло до іншого значного подільського міста - Тульчина, Маючи в своєму обозі кілька трофейних гармат, полковник спочатку влаштував полякам пристойний "артилерійський концерт", а потім наказав підривникам поробити вночі підкопи. Вранці поляки побачили під стінами козацьких вершників і почали глузливо перепитувати один одного - так, щоб чули й козаки: "Невже Кривоніс надумав посікти мури фортеці шаблями ?!" Та довго дивуватися їм не довелося: пролунало кілька могутніх вибухів, і козаки, що гарцювали поблизу фортеці, начебто дражнячи гарнізон та виманюючи його за мур, кинулися в проломи...

Визволивши від ворога значну частину Поділля, Кривоніс повів війська на Київщину. Тут він почав розсилати свої сотні по навколишніх селах і містечках, дозволяючи їм діяти самостійно, та ще й згуртовувати навколо себе місцевих городових козаків і повстанців.

Проспер Меріме, в есе "Богдан Хмельницький", як і інші вітчизняні й закордонні автори, натякає на те, що в своїх діях проти поляків, корчмарів, та й узагалі панства, М. Кривоніс відзначався особливою жорстокістю. Що ж, могли бути й такі випадки. Але не слід забувати, що, потрапляючи до рук поляків, повстанці зазнавали просто неймовірно нелюдських тортур. До речі, в цій "катівській" вигадливості неабияк відзначався Ярема Вишневецький.

Поки Кривоніс визволяв Київщину, війська Вишневецького знову запосіли Брацлавщину. Повернувши собі Немирів, Вишневецький наказав буквально вимордувати всіх, на кого падала тільки тінь підозри в симпатіях до повстанців. Та козаки не дозволили йому довго втішатися. Влаштувавши новий спектакль із переодяганням, Кривоніс відбив Не-мирів і кинувся до Махнівки.

Під стінами цього містечка зійшлися головні сили Вишневецького і Кривоноса. Ватажок повстанців і цього разу подбав про невеличку пастку для поляків. Заховавши поза шанцями значну частину своєї артилерії, він добре прикрив її загонами піхоти. Не помітивши гармат, Вишневецький кинув на піхотинський оборонний вал кінноту. Не встигла вона ще й доскочити до нього, як її накрило масованим артилерійським вогнем. А потім долучилися і влучні кулі піхотинців. Перемелене таким способом військо остаточно добили вершники Кривоноса.

Між іншим, саме під Махнівкою Максимові Кривоносу випала нагода кинути Вишневецькому особистий виклик. До бою сам-на-сам. Пропонуючи князеві лицарський герць, він вигуком попередив про напад і тільки цим урятував Вишневецького від свого списа. Впізнавши уславленого рубаку, Вишневецький заскочив поза плечі особистої охорони й утік.

Яскравою сторінкою в біографії видатного українського полководця Кривоноса залишиться і штурм Полонного на Хмельниччині. Поляки покладали на місто особливі надії. Тут була могутня фортеця, що мала подвійні стіни і міцнющу цитадель. Ціла система укріплень прикривала підходи до неї. Одне слово, фортеця здавалася неприступною. Але, скориставшись даними розвідки, Кривоніс уночі кинув кілька своїх полків на передміські укріплення і майже всіх його захисників перебив. Лише якійсь частині з них пощастило сховатися за мурами, але й це підсилило гарнізон. Кривоніс замислився.

Облога могла тривати довго, а за цей час поляки встигли б підкинути підмогу. Штурмувати стіни в лоб - річ майже безнадійна: їх прикривало близько сотні гармат. Не бракувало також рушниць та пістолів, а понад те оборонці наготували ще й казани зі смолою. Але... вони припустилися помилки. Затильну, північну стіну довірили обозникам, а серед них виявилося чимало українців, що співчували повстанцям.

Кривоніс із цього и скористався. Козакам-розвідникам вдалося налагодити з ними найтісніший зв'язок. І хоч поляки підсилили цю ділянку оборони підрозділом солдатів, прохід для його вояків тут у потрібну хвилину знайшовся. Але почав полковник не з нього, а з того, на що й сподівалися поляки, - зі штурму головної брами. Відвернувши увагу ворогів цим показовим заходом, він спрямував кілька підрозділів до північної стіни. Там обозники дали змогу повстанцям здертись на мури і перебити солдатів, а потім приєдналися до козаків і допомогли основним силам Кривоноса пройти до фортеці.

Свою славу непереможного полководця Кривоніс підтвердив і в битві під Старокостянтиновим (нині Хмельницька обл.), де проти нього знову виступив сам Я. Вишневецький, який тепер вже командував усіма польськими військами, що діяли на території України. Одначе й цього разу Кривоніс зумів тактично переграти Вишневецького і частково перебити його військо, а частково розпорошити по навколишніх просторах. Згодом це допомогло полковникові без особливих труднощів узяти штурмом Меджибіж.

Фортеця Бар мала славу чи не наймогутнішої на Поділлі. З одного боку її прикривала річка, з усіх інших - глибокі, наповнені водою рови. А самі мури здавалися просто нездоланними. І що ж зробив Кривоніс? Цього разу він закликав до помочі досвід полководців старожитності: наказав по навколишніх селах спорудити кілька пересувних веж, "гуляй-городків", та нав'язати з десяток плотів. Посадивши на плоти десант, звелів позакидати рови соломою й сіном і підпалити. Полум'я було небагато, бо ж таки - на воді. Зате димом закуріло мало не до неба.

Під прикриттям димової завіси "гуляй-городки" рушили під стіни, причому до місць, що здавалися полякам найнадійнішими і найнедосяжнішими, і вони тримали там найменше людей. Із пересувних веж кривоносівці вдерлися до міста, тоді як основні сили поляків відбивали напади повстанців з боку річки та з боку головних воріт. У Барі повстанці захопили величезну кількість зброї - цілий арсенал, що мав піти на озброєння нових польських військ. Припало їм також кілька складів з продовольством.

Про Пилявецьку битву вже чимало написано, тому нас цікавитимуть тільки дії Кривоноса. Поляки зібрали тут понад 40 тисяч війська, близько 8 тисяч яких становили німецькі найманці. Командували цими полками князь Домінік Заславський та генерали Микола Остророг і Олександр Ко-нецпольський. Коли, під натиском козаків і татар, поляки почали відходити в бік Старокостянтинова, великий мастак на різні вигадки Кривоніс і тут улаштував їм пастку поблизу мосту через Случ. Скориставшись із звичної для відступаючих військ штовханини й безладдя, він пробився до мосту і створив там таке захаращення, що міст не витримав і завалився. В колотнечі й мішанині, що виникла після цього, багатьом-багатьом польським солдатам і найманцям довелося попрощатися із білим світом.

Не дав Кривоніс закріпитися ворожому війську й поблизу Старокостянтинова. Розгром був таким, що деякі польські підрозділи втікали аж до Львова, гадаючи, що тільки там зможуть трохи оговтатись та зібратись на силі, щоб протистояти армії повстанців. Але тут, під стінами Старокостянтинова, її ватажка тяжко поранило: куля пробила йому груди над серцем.

Як з'ясувалося згодом, львівські мури теж не дали полякам порятунку. Сюди підійшов з військом сам Хмельницький. Корпусові Кривоноса було наказано штурмувати могутню цитадель - Високий Замок. Цю фортецю на високій горі також відносили до неприступних. Але під натиском криво-носових завзятців подалася й вона.

В листопаді 1648 року полки Кривоноса в складі військ Хмельницького підійшли до Замостя (нині територія Польщі), їх ватажок іще не одужав після тяжкої рани, але це не завадило йому керувати боями. Кривоніс готувався першим увійти в місто. Та в цей час у Польщі обрали нового короля — Яна-Казимира, який надіслав послів до Хмельницького з проханням розпочати переговори. Та перед цим призначив за коронного гетьмана князя Ярему Вишневецького, який прагнув не так переговорів і миру з повстанцями, як помсти, й почав негайну підготовку до походу в Україну. А вже наближалася зима. Повстанське військо не готове було до неї: бракувало теплого одягу, вичерпувалися запаси продовольства. Усе разом примусило Хмельницького зняти облогу з Замостя й повернути в Україну.

Та ще під час облоги нове лихо спіткало нашого героя: він захворів і, як з'ясувалося, на чуму. Замостя, отже, стало останньою фортецею в його сповненому бойової слави житті. Поховали Максима Кривоноса в Києві - з усіма можливими військовими почестями.

В особі полковника Максима Кривоноса Україна тоді втратила, але й досі має, одного з найвідданіших своїх синів, одного з найталановитіших воєначальників, на перемогах, на прикладі життя якого можна (і треба) виховувати нових захисників Вітчизни. Його ім'я повинні (повинні!) носити військові частини та найпрестижніші учбові заклади сучасних Збройних Сил.

Певен, що незабаром деякі міста України воістину пошанують себе пам'ятниками цьому звитяжному полководцеві.