Соціальна географія: навч. посібник

Історичні аспекти вивчення суспільного менталітету й інтелекту та формування і використання названих категорій. Інформаційно-технологічна революція, яка стартувала у 70-х роках XX ст. у США, стала фундаментальною основою світових процесів соціально-економічної реструктуризації 80-х років. Безумовно, вона змогла відбутися лише при досягненні суспільством відповідного рівня розвитку суспільного менталітету (розуму) та суспільного інтелекту. Все це перетворилося в один з вирішальних факторів формування стійкого та величезного інтересу фахівців різних галузей знань до вивчення суспільного розуму й інтелекту. Сказане не означає, що раніше такого інтересу не було, — він виявлявся, але на іншому рівні розвитку та в іншій формі. У давні часи було добре відомо, що панування над етносом тим ефективніше, чим більшою мірою зруйнована його генетична пам'ять, знищений суспільний менталітет й інтелект (хоча в той час подібних понять як таких ще не існувало). Отже, зробимо невеликий екскурс в історію вивчення суспільного менталітету й інтелекту в географічній науці у контексті його дослідження в інших галузях знань.

Зазначимо, що дотепер відсутній одностайний погляд на згадані категорії та їх дефініції. Ось чому викладемо наші думки стосовно змісту понять "суспільний розум" і "суспільний інтелект".

Поняттями "ментальний", "ментальність" оперують відносно недавно. Під ментальним у широкому розумінні мають на увазі те, що має відношення до розумової сфери, у вузькому розумінні — все, що має відношення до особливостей організації індивідуального розумового досвіду. В середині 50-х років XX ст. поняття "ментальність" увійшло в наукову сферу завдяки дослідженням французьких вчених Ж. Любьє і Р. Мандру. В1958 p. цей термін з'явився в енциклопедичних словниках. Зазвичай терміном "ментальність" позначають соціально-психологічні явища, що відображають духовний світ людини або соціальної спільноти, епохи чи етнокультури. На думку багатьох вчених, котрі використовують цей термін у зазначеному контексті, категорія "ментальність" дає змогу аналізувати психічний склад людей крізь призму соціальних, політичних або етнічних процесів. Ментальність охоплює різні рівні соціальних цінностей. Деякі дослідники цього явища, зокрема А. Баронін, наголошують: ментальність — важливий етнопсихологічний феномен, який "є інтегральною етнопсихологічною ознакою індивіда, народу, нації" ^*146 . Інші вчені зазначають, що ментальність — це не просто світогляд, сума ідей і навіть не образ мислення, а радше специфічний "уклад" розуму, сукупність духовних установок, культурний потенціал, групи, соціуму, етносу. На зламі тисячоліть ментальність почали визначати як "процесор соціального життя": саме формами ментальності пояснюють схеми поведінки людини, груп людей у процесі діяльності.

*146: {Баронин А.С. Этнопсихология: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – С. 53. }

Ментальність зумовлює менталітет, що в англомовній літературі визначається як "властивість розуму, що характеризує окремого індивіда чи групу індивідів", "узагальнення всіх характеристик, що визначають психіку", "спосіб мислення чи характер мислення". Менталітет дуже часто характеризують як організацію ментальності.

Психологічну основу розумності становить інтелект. На думку М. Холодної, — це форма організації ментального (розумового) досвіду. Отже, розуміння інтелекту десь пересікається з поглядами на менталітет. Тому в науковій літературі дуже часто менталітет ототожнюється з інтелектом. Ми вважаємо, що ніж менталітетом та інтелектом існує суттєва відмінність: менталітет — здатність мислити (адекватно оцінювати навколишню дійсність, доходити логічних висновків, умовиводів), а інтелект — вміння творити (народжувати нові ідеї,робити відкриття). Однак без менталітету не може бути інтелекту: не можна народжувати нові ідеї, не вміючи мислити. Менталітет завжди міститься в основі інтелекту, і між ними не можна провести чіткої межі.

Кожній людині, частині суспільства, суспільству властиві свій менталітет, інтелект. Менталітет, властивий частині суспільства (наприклад, суспільству в межах конкретного регіону), — це суспільний менталітет. Аналогічне можна сказати і про інтелект.

Наукове дослідження суспільного менталітету й інтелекту (без застосування згаданих термінів) започатковане в XVIII— XIX ст. у філософії, соціології, історії, економіці. Так, Монтеск'є шукав природу законів у менталітеті, математик Н. Кондоре доходить висновку, що рушій історичного прогресу — суспільний розум, Л. Гумплович стверджував, що основу розвитку суспільства становлять закони біології, та ін. Воно було продовжене представниками расово-антропологічної школи (Ж. Гобіно, О. Аммон, Ж. Ляпуж, X. Чемберлен), географічної школи в соціології (Г. Бокль, Л. Мечников, С. Соловйов, В. Ключевський, Ж. Б. Реклю), геополітики (Р. Челлен, К. Хаусхофер). Проте чи не найглибше в той період вивчався суспільний менталітет та інтелект представниками психологічного напряму в соціології (М. Лацарус, X. Штейнталь, В. Вундт, Г. Лебон). Наприклад, М. Лацарус і X. Штейнталь розробили концепцію групової поведінки, визначили зміст поняття "психологія народів". Дослідник В. Вундт уточнив дефініцію "психологія народів", акцентуючи на тому, що психологія народу — це насамперед синтез індивідуальних свідомостей.

Найближча до сучасного розуміння суспільного розуму та суспільного менталітету феноменальна праця Г. Лебона "Психологія мас" ^*147 , у якій вчений дослідив закони утворення та функціонування натовпу, розробив вчення про його душу і "спосіб мислення". У XX ст. подібні дослідження у згаданих галузях знань ще більше активізувалися й інтенсифікувалися. Однак більшість таких досліджень утаємничувалася. Наприклад, праця Г. Лебона, вперше опублікована 1895 p., упродовж 100 років не була відома широкому колу читачів, хоча її мали бібліотеки Миколи II, В. Леніна, Б. Муссоліні, Й. Сталіна, А. Гітлера й інших диктаторів, які прагнули управляти і маніпулювати натовпом ^*148 .

*147: {Лебон Г. Райгородский Д. Психология масс: Хрестоматия. — Самара: Издат. дом "БАХРАХ", 1998.}

*148: {Там само. – С. 3. }

Безумовно, негласне табу на відкрите здійснення досліджень у цій сфері суттєво позначилися на підходах до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в географічній науці. В усіх країнах колишнього "соціалістичного табору" географічні дослідження суспільного інтелекту й менталітету як такого практично були відсутні. Це не означає, що вони не вивчалися зовсім. Досліджувалися культура, традиції, звичаї народів, які відображали його ментальність.

У західній географічній науці широкомасштабні дослідження цих категорій не здійснювалися. Однак в її межах було розроблено багато цікавих підходів, що впритул наближалися до висвітлення тих чи інших особливостей суспільного менталітету й інтелекту. Як приклад можна назвати розроблення ментальних (когнітивних) мап Вулдріджом (1956 р.) і Гоулдом (1966 p.), котрі були не картами в географічному розумінні, а ментальними конструкціями (уявленнями) людей про навколишній простір. Ще одне свідчення застосування такого аналітичного методу в географічних дослідженнях — це структуралізм, запропонований французьким соціоантропологом Леві-Стросом. Вчений ототожнював суспільство зі суперструктурою, не всі рівні якої доступні для прямого спостереження. Тому природу суперструктури можна пізнати лише на теоретичному рівні. Очевидно, це відноситься і до пізнання суспільного розуму та суспільного інтелекту. І, безперечно, не можна не згадати про роль біхевіористської географії у вивченні окремих елементів суспільного розуму та менталітету, яка отримала інтенсивний розвиток у другій половині XX ст. у західній географічній науці.

Однак вивчення суспільного менталітету й інтелекту ще не посіло належного місця в географічній науці. Без їх дослідження неможливий подальший повноцінний поступ цієї галузі знань.