Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

5.2. Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

Розвиток комп'ютерних технологій, інформатизація наукової діяльності — потужний фактор інтенсифікації та поглиблення регіональних соціально-географічних досліджень.

Наприкінці XX ст. з'явилася низка праць географів різних країн світу, присвячена особливостям застосування комп'ютерних технологій у географічних дослідженнях. Більшість таких праць належить вченим англомовного світу, а першість у застосуванні комп'ютерних технологій у географічних дослідженнях належить американським ученим.

Зазначимо, що під сучасними комп'ютерними технологіями розуміють використання в сукупності інформаційної інфраструктури, яка формується засобами обчислювальної техніки (самою комп'ютерною технікою, засобами зв'язку, комп'ютерною периферією та ін.), міжнародної інформаційної системи Internet і комп'ютерного програмного забезпечення для отримання, збереження інформації, здійснення її обробки.

Величезна роль у впровадженні комп'ютерних технологій у географічні, в тому числі соціально-географічні дослідження, у постсоціалістичних країнах належить праці І. Портянського "Комп'ютерний арсенал географії" *171 . На думку вченого, найдоцільніший шлях створення систем автоматизації географічних досліджень — це острівна автоматизація, яка ґрунтується на обов'язковому дотриманні загальносистемних принципів, що забезпечують можливість спільного функціонування автономно створюваних засобів. Найважливіші з цих принципів:

*171: {Портянский И. А. Компьютерный арсенал географии. М.: Мысль,1989.}

— ерготичність — можливість для людини виконувати активну роль у всіх основних компонентах системи;

— модульність — реалізація програмного забезпечення системи у вигляді мінімальних, функціонально незалежних одиниць (модулів);

— мультиінформаційність — здатність системи сприймати вхідну інформацію незалежно від форми її подання (алфавітно-цифрова, графічна, картографічна та ін.);

— еволюційність — можливість розвитку системи і в кількісному, і в якісному відношеннях внаслідок введення нових програмних засобів;

— декомпозиційність — можливість використання окремих компонентів системи в автономному режимі *172 .

*172: {Там само. – С. 23. }

В незалежній Україні впровадження комп'ютерних технологій у географічні, в тому числі соціально-географічні дослідження, активізувалося у зв'язку з розробленням низки нормативно-законодавчих актів. Наведемо найголовніші з них:

1. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ встановив загальні правові основи отримання, використання, поширення та зберігання інформації, закріпив право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, визначив статус учасників інформаційних відносин. Він регулює доступ до інформації, забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації, встановлює основні принципи інформаційних відносин (гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність отримання, використання, поширення та зберігання інформації), визначає головні напрями і способи державної інформаційної політики (забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародній співпраці в галузі інформації, гарантування інформаційного суверенітету України). На основі цього Закону створюються інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

2. Закон України "Про національну програму інформатизації." від 4 лютого 1998 р. М 74/98-ВР, деталізуючи Закон України "Про інформацію", визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної й іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1998 р. № 224 "Про містобудівний кадастр населених пунктів" окреслює основи побудови системи даних про населені пункти, їх функціональні зони, окремі території та земельні ділянки, будинки й споруди, соціальну, інженерну і транспортну інфраструктуру, екологічні й інженерно-геологічні умови. У Постанові зазначається: дані містобудівного кадастру використовуються суб'єктами містобудування при розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів; розміщення, проектування, будівництва й реконструкції об'єктів житлово-цивільного, виробничого, комунального та іншого призначення; охорони пам'яток архітектури і містобудування, регенерації історичних поселень; створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури; регулювання земельних відносин на відповідних територіях; визначення зон економічної оцінки територій, обґрунтування розмірів оподаткування та вартості земельних ділянок, будинків і споруд з урахуванням місцевих умов; обліку власників та користувачів будинків і споруд; контролю за раціональним використанням територіальних ресурсів, аналізу реалізації затвердженої містобудівної документації й інших питань.

Постанова визначає, що містобудівний кадастр ведеться на окремий населений пункт і охоплює текстові, цифрові та графічні матеріали, які містять систему основних відомостей про межі та площі населеного пункту, його адміністративно-територіальних утворень, окремих земельних ділянок, їх правовий режим, якість; належність до відповідальних функціональних зон окремих територій і земельних ділянок, їх сучасне використання, стан забудови, інженерного забезпечення й озеленення, перспективне містобудівне призначення; соціальну, інженерну та транспортну інфраструктуру населеного пункту; будинки і споруди, їх правовий режим, технічний стан, архітектурну й історико-культурну цінність; екологічні й інженерно-геологічні характеристики окремих територій і земельних ділянок, можливість здійснення на них містобудівної діяльності з урахуванням планувальних обмежень,

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" передбачає:

— забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб'єктів господарської діяльності, їх державного обліку в межах інформаційного простору України;

— здійснення спостережень за структурними змінами в економіці, які відбуваються лід час створення суб'єктів господарської діяльності, їх реорганізації та ліквідації;

— забезпечення державних органів інформацією про суб'єкти господарської діяльності;

— організації на основі Державного реєстру суцільних і вибіркових статистичних спостережень, одноразових обстежень, переписів;

— взаємодії на єдиних методологічних засадах з базами даних Національного банку, Державної податкової адміністрації, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, інших міністерств і центральних органів виконавчої влади;

— забезпечення в межах законодавства доступності, гласності та відкритості інформації про суб'єкти господарської діяльності для зацікавлених користувачів;

— забезпечення оперативного переходу до міжнародних систем класифікації та кодування.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р, № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля" визначає, що система моніторингу — це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям. Ця система становить складову частину національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн. Інформація, що зберігається в цій системі моніторингу, використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки органами державної влади й місцевого самоврядування і надається їм безкоштовно, відповідно до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів системи моніторингу та її складових частин.

6. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 1998 р. № 127 "Про створення Єдиного інформаційного поля системи охорони здоров'я України" окреслює пріоритетні складові Єдиного інформаційного поля системи охорони здоров'я, до яких належить медична, науково-медична, медико-статистична, правова, економічна, організаційна інформація, комп'ютерні технології та засоби комунікації.

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996р. № 413 "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру" визначає, що бази даних державного водного кадастру проводяться засобами електронно-обчислювальної техніки і забезпечують:

— аналіз, систематизацію та зберігання даних про водні й водогосподарські об'єкти, водні ресурси, їх режим та якість, водокористування, а також про водокористувачів;

— оцінку стану водних ресурсів, їх використання;

— надання органам державної виконавчої влади даних державного водного кадастру в необхідному для них обсязі безкоштовно.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 789 "Про першочергові заходи інформатизації" окреслює першочергові заходи інформатизації, зокрема розроблення типового паспорту адміністративно-територіальної одиниці для забезпечення підтримки управлінських рішень; створення інструментарію інформаційно-аналітичної підтримки процесів управління та функціонування соціально-економічної інфраструктури адміністративно-територіальної одиниці, ЇЇ соціально-економічного розвитку; розроблення типової структури інформаційно-аналітичних центрів різного призначення й автоматизовану інформаційно-аналітичну систему управління адміністративно-територіальною одиницею; створення національного банку комп'ютерної інформації з інтеграцією його в міжнародні інформаційні мережі та ін.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 p. М 1355 "Про Програму створення автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру" передбачає комплекс заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційно-технологічних процесів, пов'язаних з оперативним веденням і використанням даних державного земельного кадастру.

10. Програма інформатизації міста Києва, затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14 квітня 1999 р. № 363, висвітлює наукові й організаційні основи широкомасштабного процесу інформатизації м. Києва та шляхи реалізації цього процесу. Велика роль в інформатизації столиці належить загальноміським інформаційно-комп'ютерним системам і банкам даних, зокрема банку даних населення міста; загальноміському банку підприємств та організацій усіх форм власності (реєстр суб'єктів підприємницької діяльності); кадастровим системам землі й нерухомості. Ці загальноміські інформаційно-комп'ютерні системи та банки даних необхідні для прогнозування соціально-економічного розвитку міста. Наприклад, інформація банку даних населення потрібна для:

— розроблення Генерального плану розвитку міста;

— розроблення поточних планів розвитку соціальної інфраструктури — дошкільних закладів, шкіл, об'єктів охорони здоров'я та сфери послуг тощо:

— організації проведення виборів і референдумів;

— визначення вікових і соціальних груп населення (дошкільний вік, школярі, допризовники, пенсіонери, інваліди, платники податків, ветерани, чорнобильці та ін.) для формування соціального паспорту міста й організації адресної соціальної допомоги;

— організації збирання платні за комунальні послуги;

— підвищення ефективності роботи міських органів правопорядку;

— забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування працюючих та організації збирання податків.

Інформатизація м. Києва створюється також і з метою своєчасного (на першу вимогу) забезпечення кожного його мешканця повною, достовірною, актуалізованою інформацією, яка може знадобитися пересічному киянинові в повсякденному житті, у тому числі при виникненні непередбачених екстремальних ситуацій, пов'язаних із життєдіяльністю окремого громадянина та його сім'ї. Зазвичай така інформація має довідковий характер і повинна відповідати на запитання: "Куди звернутися?" Ця інформація — банки даних колективного використання населенням міста. З її допомогою будуть задовольнятися особисті потреби громадян.

Отже, як засвідчує короткий і побіжний огляд нормативно-законодавчих актів, тією чи іншою мірою пов'язаних із впровадженням сучасних інформаційних технологій в Україні, у сфері інформатизації відбулися значні позитивні зрушення. Але, вочевидь, країна суттєво відстає у цій сфері від багатьох країн світу.

Розроблення основ інформаційного суспільства вимагає активізації наукових пошуків у різних сферах наукових знань, у тому числі й регіональної соціальної географії. Реалізація такого завдання можлива лише за умови негайного створення Єдиного інформаційного поля України.

Воно повинне формуватися всіма установами, котрі збирають, зберігають і обробляють інформацію, комп'ютерними інформаційними мережами, засобами масової інформації та ін. Таке технічно створене інформаційне поле буде адекватно відображати реальне інформаційне поле, існування якого підтверджують чимало дослідників. Наприклад, академік Г. Швебс 1998 р. сформулював "гіпотезу інформаційного поля" чи " ІП -гіпотезу" про інформаційно-полеву субстанцію як сутність природи матерії й енергії, об'єктів і процесів у Всесвіті, згідно з якою всім матеріальним системам об'єктивної дійсності властиве інформаційне поле певної структури *173 . Це означає, що кожен об'єкт Всесвіту має властивість еманації інформаційного поля. Такого ж погляду дотримуються вчені В. Кузьменко, О. Романчук та ін. На їх думку, інформація — така ж складова частина матерії, як маса й енергія, а всі умови самоорганізації, зокрема інформаційної самоорганізації, існують первісно, умовно кажучи — у першопочатковому Хаосі *174 .

*173: {Швебс Г.И. Прорыв в прошлое: Научно-эзотерическое понимание: В 2 кн. – Одесса: Маяк, 1998. – Кн. 1. – С. 24. }

*174: {Кузьменко В., Романчук О. На порозі надцивілізації. – Львів: Універсум, 1998. – С. 7. }

Вчені практично одностайні у вимогах стосовно створення Єдиного інформаційного поля. В наукових публікаціях наголошується, що воно повинно охоплювати:

— потужні запаси інформації національного, регіонального, локального характеру, які можна постійно поповнювати, переробляти і використовувати;

— геоінформаційно-системне накопичення і збереження різнобічної та детальної інформації про Україну, її регіони, окремі поселення;

— нові інформаційні технології обробки даних з метою отримання нових знань про стан розвитку територіальних суспільних систем і визначення пріоритетних напрямів їх перспективного розвитку;

— забезпечення вільного доступу до інформації науковців за допомогою міжнародної інформаційної мережі Internet або інших мереж глобального чи локального характеру.

В складі єдиного інформаційного поля України повинно бути створене єдине (але структуроване територіально, тобто в різних ієрархічних зрізах — національному, регіональному, локальному й водночас сегментоване покомпонентно) соціально-географічне інформаційне поле, під яким ми розуміємо сукупність характеристик — систему соціальних показників та інших даних, котрі адекватно відображають властивості соціальної сфери територіальних суспільних систем, розміщені у локальних, регіональних і світовій комп'ютерних мережах та легкодоступні для споживачів.

Створення Єдиного соціально-географічного інформаційного поля повинно здійснюватись при врахуванні можливих напрямів перспективного розвитку регіональної соціальної географії у XXI ст. При його побудові необхідно, на нашу думку, реалізувати такі вимоги:

1. Структурувати банки та бази даних, у тому числі соціально-географічні, у Єдиній комп'ютерній мережі відповідно до класифікації географічної науки.

2. Передбачити сумісність цієї сукупності структурних банків і баз даних із сучасним програмним забезпеченням, яким володіють і можуть володіти в перспективі географи-дослідники з метою її використання, обробки й аналізу в регіональних соціально-географічних дослідженнях.

3. Забезпечити можливість доступу до інформації у вигляді сукупності структурних банків і баз даних науково-дослідних установ, навчальних закладів, де готують соціогеографів, та кожного з географів-дослідників незалежно від місця проживання в Україні.

Реалізація цих вимог матиме ефективність лише у випадку, якщо кожен географ-дослідник буде забезпечений автоматизованим робочим місцем, обладнаним персональним комп'ютером, під'єднаним до комп'ютерної мережі глобального або локального (які в свою чергу об'єднані в глобальну мережу) характеру. На жаль, у наш час забезпеченість географів-дослідників такими місцями надзвичайно низька. Однак вони, крім автоматизованих робочих місць, повинні ще й мати змогу спілкуватися через електронну пошту. Електронна адреса стає обов'язковим атрибутом візитівки науковця. Соціогеографи, як і науковці інших галузей знань, повинні проводити відеоконференції в міжнародній системі Internet.

Користувачами інформації єдиного соціально-географічного інформаційного поля зможуть бути:

— органи управління територіальними суспільними системами різних ієрархічних рівнів (міст, районів, областей), а також персонал управління об'єктами й видами об'єктів соціальної сфери;

— соціогеографи та науковці інших галузей знань;

— населення територіальних суспільних систем різних ієрархічних рівнів (міст, районів, областей).

Незважаючи на те, що запаси інформації створюються повільно і має місце недосконалість їх систематизації, яка гальмує роботи зі створення Єдиного інформаційного поля України, можна стверджувати: початок організації Єдиного соціально-географічного інформаційного поля зроблений. Так, в інформаційних мережах створюються банки даних, в яких міститься соціально-географічна інформація регіонального характеру. Вона поки що безсистемна й не відповідає потребам розвитку регіональної соціальної географії, але є надія, що вже в найближчій перспективі ситуація кардинально поліпшиться.

Наприклад, потужним фактором розвитку локальних ГІС і застосування сучасних комп'ютерних технологій у сакрально-географічних дослідженнях стало відкриття і повноцінне функціонування релігійних вузлів у всесвітній комп'ютерній пошуково-інформаційній системі Internet.

У міжнародній інформаційній мережі Internet міститься і величезна кількість сайтів на медичну тематику, які теж можуть використовуватися в подальшому розвитку медичної географії.

Усе це засвідчує, що лише за умови глибокого, всебічного оволодіння новими технічними, математичними і програмними засобами, а також при створенні повноцінних соціогеоінформаційних систем з підсистемами, наприклад, із сакрально-інформаційним блоком, блоком системи охорони здоров'я можна забезпечити адекватний сучасним і перспективним потребам розвиток регіональних соціально-географічних знань.

На жаль, в Україні недостатньо розвинута інформаційна інфраструктура, відсутня достатня кількість каналів зв'язку з Internet — вузлами в Європі та США, а якість існуючих каналів надзвичайно низька. Навіть у Польщі потужність аналогічної мережі більша в 3 рази порівняно з українською. Це створює додаткові проблеми реалізації "Національної програми інформатизації України". Коли ж до цього додати, що постійно виникають перешкоди на шляху створення ринку інформації, то стає зрозумілим, чому існує дефіцит науково-технічної інформації. Незважаючи на прийнятий у 1993 р. Закон України "Про науково-технічну інформацію", національна система науково-технічної інформації так і не створена.

Всі перелічені негативні фактори не лише гальмують здійснення наукових досліджень, у тому числі й регіональних соціально-географічних, а й утруднюють функціонування установ, підприємств і організацій, ускладнюють процеси управління.

Застосування сучасних комп'ютерних технологій в Україні поступово перетворюються в потужний засіб масової інформації, здатний надзвичайно ефективно впливати на формування громадської думки, моментально поширювати відомості, дані й навіть детермінувати поведінку людей. Ось чому створення Єдиного соціально-географічного інформаційного поля допоможе пропагувати соціально-географічні знання серед найширших верств населення, сприятиме розвитку світогляду, географічного мислення і, безумовно, любові до рідного краю. Використання таких знань, отриманих, наприклад, з міжнародної інформаційної мережі Internet, яка повинна бути складовим елементом згаданого поля, працівниками органів управління окремих територіальних громад, об'єднань, асоціацій підвищить ефективність управління адміністративними територіальними утвореннями. Крім того, в умовах розвинутого соціально-географічного інформаційного поля населення самостійно зможе дійти висновків про те, які ділянки в просторі найкриміногенніші, які несприятливі для здоров'я, а які — благодатні чи священні.