Соціологія: пер. с англ.

9 січня 1800 року з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння. Як незабаром з'ясувалося, то був хлопчик віком років одинадцяти-дванадцяти, але хоч він і йшов на двох ногах, все ж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Він видавав лише різкі дивні звуки, щось подібне до гарчання або виття. Цей хлопчик вочевидь не мав уявлення про особисту гігієну й справляв потребу там, де йому заманеться і коли йому заманеться. Його відвели до місцевої поліції, а потім віддали в сиротинець.

Спочатку він часто звідти втікав, і зловити його потім було нелегко. Він відмовлявся носити будь-яке вбрання і зривав його з себе, як тільки його вдягали. Ніякі батьки ніколи не заявляли на нього свої права.

Дитину піддали доскіпливому медичному огляду, який не виявив якихось значних відхилень. Коли йому показували дзеркало, він явно бачив віддзеркалення в ньому, але не впізнавав себе. Одного разу він спробував схопити картоплину, яку побачив у дзеркалі, й простяг туди руку, вдарившись об скло. (Ту картоплину хтось тримав у руці в нього за головою.) Після кількох марних спроб він таки схопив картоплину, сягнувши рукою через своє плече. Священик, який щодня спостерігав за хлопцем, так описував той епізод з картоплиною:

"Всі ці невеличкі деталі й багато інших, які можна було б ще додати, доводять, що цей хлопчик не зовсім позбавлений розуму, кмітливості та здатності робити правильні висновки. Проте ми змушені визнати, що в усіх випадках, не пов'язаних із його природними потребами або задоволенням його апетиту, його поведінка нічим не відрізняється від поведінки тварин. Хоч він і здатний на відчуття, але вони не допомагають йому сформувати якусь думку або уявлення. Він навіть неспроможний порівняти їх між собою. Можна дійти висновку, що немає ніякого зв'язку між його душею або розумом і його тілом..." (Shattuck, 1980, p. 69, див. також: Lane, 1976).

Згодом хлопця забрали в Париж, "де вдалися до систематичних спроб перетворити його "зі звіра на людину". Ці намагання лише почасти увінчалися успіхом. Його навчили ходити до вбиральні, він погодився носити вбрання і набув уміння самостійно вдягатися. Проте він був байдужий і до іграшок, і до ігор, зумів опанувати лише кілька слів. Наскільки ми можемо судити на підставі детального опису його поведінки та реакцій, це не означало, що він був розумово неповноцінний. Скидалося на те, що він або не хотів, або був неспроможний опанувати людську мову. Він майже не зробив подальшого поступу й помер 1828 року десь у віці сорока.

Звичайно, ми повинні бути обережними, інтерпретуючи подібні випадки. Не виключено, що розумова неповноцінність мала місце, але правильного діагнозу поставлено не було. А могло бути й так, що пережиті дитиною випробування шкідливо вплинули на її психіку, й тому вона стала неспроможною опанувати навички, яких діти набувають у значно молодшому віці. Проте існує надто велика подібність між цим та іншими аналогічними випадками, які були зафіксовані й описані, аби дійти очевидного висновку, що за відсутності досить тривалого періоду ранньої соціалізації наші здібності будуть дуже обмеженими.

А зараз розгляньмо безпосередньо ранні фази розвитку дитини. Зробивши це, ми зможемо значно глибше осмислити процеси, завдяки яким малюк перетворюється на створіння, в якому можна впізнати людину.