Соціологія: пер. с англ.

Існують культурні відмінності у визначенні особистого простору. В західній культурі люди в процесі сфокусованої взаємодії перебувають одне від одного на відстані щонайменше в три фути; стоячи поруч, вони можуть підійти й ближче. На Середньому Сході люди майже притуляються одне до одного, що у нас, на Заході, вважалося б непристойним. Люди західної культури, яким доводиться відвідувати цей реґіон світу, нерідко почувають себе досить ніяково від такої несподіваної тілесної близькості.

Едвард Т. Гол, який багато працював у галузі невербальної комунікації, розрізняє чотири зони особистого простору. Інтимна дистанція, від одного до півфута, властива дуже небагатьом соціальним контактам. Лише ті, хто перебуває у взаєминах, де дозволено регулярні доторкання тіл, скажімо, коханці або батьки й діти, розміщуються в цій зоні приватного простору. Персональна дистанція (від одного з половиною до чотирьох футів) вважається за нормальну при спілкуванні з друзями та близькими знайомими. Тут дозволяється деяка інтимність контакту, але в дуже обмежених рамках. Соціальна дистанція, від чотирьох до дванадцяти футів, обмежує зону, яку людина зберігає за собою, коли йдеться про спілкування суто офіційне, наприклад, коли дають інтерв'ю. Четверта зона обмежується публічною дистанцією, понад дванадцять футів, якої звичайно дотримуються ті, хто виступає перед публікою.

У повсякденному спілкуванні люди найчастіше перебувають одне від одного на інтимній або персональній дистанції. Якщо в ці зони хтось проникає, ми намагаємося відступити на належну відстань. Ми можемо подивитися на порушника суворим поглядом і сказати: "Відсунься!" або відштовхнути його ліктем. Коли люди вимушені перебувати на меншій відстані одне від одного, аніж це їм бажано, вони можуть створювати щось на зразок фізичної межі: читач за бібліотечним столом, за яким сидить багато людей, може позначити свій приватний простір, поклавши обабіч себе книжки (Hall, 1959, 1966).