Соціологія: пер. с англ.

Хоча багато авторів і брали на озброєння підхід Фройда у вивченні тендерного розвитку, проте вони звичайно модифікували його теорію в багатьох аспектах. Для прикладу можна згадати про соціолога Ненсі Ходоров (Chodorow, 1978, 1988). Ходоров вважає, що навчання відчуття своєї чоловічості або жіночості починається з дуже раннього віку і є наслідком прив'язаності дитини до батьків. Емоційно дитина більше тягнеться до матері, оскільки саме мати справляє на неї головний вплив у перші роки її життя. В якийсь момент ця прив'язаність має урватися в інтересах досягнення виразної сутності свого "я" — від дитини вимагається, щоб вона стала менш залежною.

Ходоров не погоджується з думкою, що цей процес відбувається по-різному в хлопчиків і в дівчаток. Дівчатка залишаються ближчими до матері, наприклад, їм подобається знову й знову обійматися та цілуватися з нею, наслідуючи її. Оскільки в цьому випадку різкого розриву з матір'ю не відбувається, дівчина, а згодом і доросла жінка, розвиває в собі відчуття "я", яке більш сумісне з іншими людьми. ЇЇ ідентичність із більшою ймовірністю зливається з ідентичністю іншої людини або стає від неї залежною: спочатку від матері, потім від чоловіка. На погляд Ходоров, саме з цієї причини жінки чутливіші здатні на емоційне співчуття.

Хлопчики розвивають у собі відчуття "я" через значно радикальнішу відмову від своєї первісної близькості до матері, виковуючи свої розуміння чоловічості в процесі відштовхування від усього жіночого Вони навчаються не бути "пестунчиками" або "маминими синочками". Внаслідок цього хлопцям порівняно менше вдається налагоджувати тісні взаємини з іншими людьми; вони розвивають у собі здатність більш аналітично дивитися на світ. Вони активніше сприймають життя, намагаються досягти в ньому більших висот, але вони пригнітили в собі спроможність розуміти власні почуття і почуття інших.

До деякої міри Ходоров обертає акценти Фройда у зворотному напрямку. Не так жіночість, як чоловічість визначається неґативно як втрата тривалої близької прив'язаності до матері. Чоловіча ідентичність формується через розлучення; тому в своєму пізнішому житті чоловіки несвідомо почувають, що їхня ідентичність опиняється під загрозою, якщо вони вступають у близькі емоційні взаємини з іншими. Жінки натомість відчувають, що відсутність близьких взаємин із іншою особою загрожує їхньому почуттю самоповаги. Ці моделі передаються від покоління до покоління саме тому, що жінки відіграють первинну роль у ранній соціалізації дітей. Жінки самовиражаються і самовизначаються здебільшого через взаємовідносини. Чоловіки пригнітили в собі цю потребу й розвивають у собі більш практичну манеру ставлення до світу.

Праці Н. Ходоров критикувалися з різних позицій. Наприклад, Джанет Сеєрс звинуватила Ходоров у тому, що та ніяк не пояснює, надто в останні часи, боротьбу жінок за те, щоб стати самостійними й незалежними (Sayers, 1986). Жінки (і чоловіки), вважає вона, набагато суперечливіші у своєму психологічному становленні, аніж випливає з теорії Ходоров. Жіночість може приховувати почуття агресивності або самоствердження, які розкриваються лише опосередковано або тільки в певних контекстах (Brennan, 1988). Ходоров критикують також за її обмежене розуміння сім'ї, засноване на бездоганній з погляду середнього класу моделі. А що відбувається, наприклад, у сім'ях, де є тільки одна мати чи один батько, або в тих, де про дитину дбає кілька дорослих?

Проте ці критичні закиди не спростовують ідеї Ходоров, які зберігають свою значущість. Вони навчають нас ліпше розуміти природу фемінності й підказують нам, звідки походить те, що дістало назву чоловічої неекспресивності, тобто чому чоловікам так важко виявляти свої почуття перед іншими.