Соціологія: пер. с англ.

Старість як таку не можна ототожнювати ані з поганим здоров'ям, ані з інвалідністю, хоча в похилому віці, звичайно, проблеми зі здоров'ям ускладнюються. Лише протягом останніх двадцяти років біологи спробували провести систематичні дослідження, аби з'ясувати різницю між фізичними наслідками старіння та характеристиками, пов'язаними з недугами. До якої міри тіло неминуче зношується в процесі старіння — проблема дискусійна. Впливи суспільних та економічних негараздів також буває важко відокремити від наслідків фізичного руйнування. Втрата родичів і друзів, розлука з дітьми, які живуть десь-інде, і втрата роботи можуть відбитися на фізичному стані людини.

Проте загалом результати досліджень показують, що погане здоров'я і похилий вік аж ніяк не синоніми. Існує чимало людей, яким за шістдесят п'ять і які, проте, можуть похвалитися чудовим здоров'ям.

Старіння тіла залежить від соціальних впливів, але, звичайно ж, ним управляють передусім генетичні фактори. Біологи загалом погоджуються, що максимальну тривалість життя людини визначають її гени; вважають, що це приблизно 120 років. Як і в усіх істот, людське тіло генетично запрограмоване померти.

Але наскільки можна подовжити цей термін? Якби генетики навчилися контролювати старіння і смерть, це стало б однією з найважливіших перспектив соціалізації природи, про яку ми згадували раніше. Вчені вже показали, що зі старими клітинами у тварин можна маніпулювати таким чином, що вони починають функціонувати як молоді. Роналд Клац, голова Американської академії геронтології, виклав такі міркування: "Гадаю, ми побачимо, як люди житимуть значно довше, і це станеться ще за життя нашого покоління. Нові технології вже існують. їх треба тільки розвинути. Ми повинні підготуватися до життя в нестаріючому суспільстві. Старіння — це хвороба, яку можна лікувати" (процитовано в: Кеlsey, 1996, р. 2).