Соціологія: пер. с англ.

Поєднання кількох чинників сприяло тому, що число людей, які живуть одинаками в сучасних західних суспільствах, значно збільшилося. По-перше, це тенденція одружуватися пізніше — тепер люди беруть шлюб у середньому на три роки пізніше, аніж це було в 1960 р.; по-друге — зростання кількості розлучень. Ще одним чинником можна вважати те, що зростає частка старих людей від загальної кількості населення, чиї партнери померли. Жити одинцем має різний сенс в різні періоди життєвого циклу. Сьогодні живуть неодруженими значно більше людей, яким понад двадцять, аніж це було раніше. Але десь посередині між тридцятьма й сорока роками лишається зовсім незначна кількість чоловіків і жінок, які ще ніколи не були в шлюбі. Більшість одинаків віком від тридцяти до п'ятдесяти — це люди розлучені й ті, хто "перебуває між шлюбами". Більшість одинаків, яким понад п'ятдесят, — це вдівці та вдови.

Пітер Стайн опитав шістдесят самітних осіб віком від двадцяти п'яти до сорока п'яти років (Stein, 1980). Більшість неоднозначно оцінювали своє становище. Вони визнавали, що самітне життя часто допомагало їм зробити службову кар'єру, тому що вони мали змогу цілком сконцентруватися на своїй роботі; таке життя пропонувало ширший вибір для сексуального досвіду і сприяло індивідуальній свободі та самостійності. З другого боку, вони визнавали, що важко бути одинаком у світі, де більшість їхніх ровесників одружені, й нерідко страждали від ізольованості чи самоти. Загалом більшість погоджувалися, що усвідомлення необхідності одружитись переважує потяг до життя одинаком.