Соціологія: пер. с англ.

Трудовий конфлікт між робітниками та роботодавцями у першій половині XIX століття часто мав напіворганізований характер. Там, де виникало протистояння, робітники досить часто залишали робочі місця і виходили на вулицю, виказуючи незадоволення своєю некерованою поведінкою або участю у виступах проти органів влади. Подекуди у Франції наприкінці XIX століття робітники погрожували повісити ненависних роботодавців. Страйкова форма боротьби, яка сьогодні асоціюється з організованими торгами між робітниками та управлінцями, розвивалася повільно й несистематично. Закони про профспілки, прийняті у Британії у 1799 та 1800 роках, забороняли мітинґи організованих груп робітників, а також прилюдні демонстрації. Ці закони за двадцять років було скасовано через очевидний факт, що вони більше заохочували, ніж запобігали громадським заколотам. Число членів профспілок зростало, і невдовзі профспілки стали масовою організацією. Профспілкову діяльність було леґалізовано в останній чверті XIX століття, після чого членством у профспілках до 1920 року було охоплено 60 відсотків робітників Британії. Британський профспілковий рух координується заснованим 1868 року Конгресом профспілок — центральним органом, який налагодив тісні стосунки з партією лейбористів.

На початку цього століття між фактом існування профспілок та тенденцією до страйків існувала слабка залежність. Більшість ранніх страйків виникали спонтанно, тобто не ініціювались якоюсь конкретною організацією робітників. Доповідь американського члена Комісії з питань праці у 1907 році показала, що близько половини усіх страйків того часу не були інспіровані профспілками (Ross, 1954). Очевидно, що така ж ситуація існувала і в Британії. Ця ситуація змінилася на кінець першої світової війни, відколи частка страйків, що відбувалися серед неспілчанських робітників, значно зменшилася.

Розвиток профспілкового руху в різних країнах істотно відрізнявся, так само як і вплив профспілок на робітників, роботодавців та уряд. У Британії і Сполучених Штатах профспілки існували довше, ніж у більшості європейських країн. Наприклад, профспілки Німеччини були значною мірою знищені нацистами у 1930-х роках і відновлені тільки після другої світової війни, тимчасом як у Франції профспілкового руху фактично не існувало до 1930-х років, коли було повністю визнано свободу організації профспілок та укладання колективних трудових угод.