Соціологія: пер. с англ.

На соціологічний підхід до релігії ще й досі істотно впливають ідеї трьох "класичних" соціологів теоретиків: Маркса, Дюркгайма та Вебера. Жоден з них сам не був віруючим, і всі вони вважали, що значимість релігії в сучасний період зменшуватиметься. На думку кожного з них, релігія у її фундаментальному розумінні була ілюзією. Усі три мислителі вважали, що прихильники різних вірувань можуть бути повністю переконані в обґрунтованості їхніх поглядів та ритуалах, у яких вони брали участь, однак саме розмаїття релігій та їх очевидний зв'язок з різними типами суспільства роблять такі переконання за своєю суттю неслушними. Людина, народжена в австралійській громаді мисливців та скотарів, могла б дуже просто перейняти різні вірування від когось, народженого в кастовій системі Індії або в католицькій вірі середньовічної Європи.

Маркс і релігія

Незважаючи на свій вплив на предмет нашої розмови, Карл Маркс ніколи детально на вивчав релігію. Його ідеї здебільшого засновані на працях кількох теологів та філософів початку XIX століття. Одним із них був Людвіґ Фоєрбах, автор відомої праці під назвою "Суть християнства" (The Essence of Christianity / Feuerbach, 1957), вперше опублікованої 1841 p. Згідно з Фоєрбахом, релігія побудована на уявленнях та цінностях, створюваних людьми в процесі культурного розвитку, проте помилково спроектованих на божественні сили або богів. Оскільки люди достеменно не розуміють своєї власної історії, вони зазвичай приписують суспільно створені цінності й норми діяльності богів. Так, переказ про десять заповідей, котрі Бог дав Мойсею, є міфічною версією походження моральних приписів, котрі керують життям іудейських та християнських віруючих.

Допоки ми не зрозуміємо природи релігійних символів, що їх ми самі й створили, продовжує Фоєрбах, ми приречені залишатися в'язнями історичних сил, які нам непідвладні. Фоєрбах уживає термін "відчуження", котрим він позначає розрізнення богів чи божественних сил та людських істот. Створені людиною цінності та ідеї починають розглядатися як продукт чужих або окремішніх істот — релігійних сил і богів. Тимчасом як наслідки відчуження в минулому були негативними, розуміння релігії як відчуження, за Фоєрбахом, дає велику надію на майбутнє. Коли люди усвідомлюють, що цінності, спроектовані на релігію, насправді їхні власні, такі цінності можуть реалізуватися на цьому світі, радше ніж відсуватися в потойбічне життя. Влада, котрою, як вважається у християнстві, володіє Бог, може перейти до самих людей. На переконання християн, тимчасом як Бог є всемогутнім і люблячим, самі люди є недосконалими та грішними. Однак, як вважає Фоєрбах, потенціал любові та доброти, а також спроможність керувати своїм власним життям наявні у соціальних інституціях людей і можуть розквітнути, коли ми зрозуміємо їхню справжню природу.

Маркс перейняв погляди, згідно з якими релігія являє собою са-мовідчуження. Часто вважається, що Маркс нехтував тему релігії, втім, це далеко не так. Як він писав, релігія є "серцем безсердечного світу" — притулком від суворої повсякденної реальності. На погляд Маркса, релігія у її традиційній формі має зникнути і зникне; проте це відбудеться через те, що втілені в релігії позитивні цінності можуть стати провідними ідеалами поліпшення долі людства на цій землі, а не тому, що самі ці ідеали й цінності є помилковими. Нам не слід боятися ботів, яких ми самі можемо реалізувати.

У своїй відомій фразі Маркс проголосив, що релігія завжди була "опієм для народу". Релігія переносить щастя та винагороди в потойбічне життя, навчаючи покірно зносити існуючі умови цього життя. Таким чином, увага від нерівності та несправедливості цього світу відвертається обіцянками на майбутнє. У релігії існує потужний ідеологічний елемент: релігійні вірування й цінності часто усправедливлюють нерівності статків і влади. Наприклад, повчання типу "лагідні успадкують цю землю" культивує приниження та неспротив гнобленню.

Дюркгайм та релігійний ритуал

На відміну від Маркса, Еміль Дюркгайм значну частину своєї інтелектуальної діяльності присвятив дослідженню релігії, особливо зосереджуючись на її ролі у невеликих традиційних суспільствах. Праця Дюркгайма "Первинні форми релігійного життя" (The Elementary Forms of the Religious Life), вперше опублікована 1912 року, є, можливо, єдиним найзначнішим дослідженням у соціології релігії (Durkheim, 1976). Дюркгайм не пов'язує релігію безпосередньо з соціальними нерівностями чи владою, а із загальною природою інституцій суспільства. Він ґрунтує свою працю на дослідженнях тотемізму абориґенів Австралії, стверджуючи, що тотемізм являє собою релігію в її "найелементарнішій" або простій формі, звідси й назва цієї книги.

Як зазначалося, тотем спершу був твариною або рослиною, що мала для певної групи конкретне символічне значення. Це — священний об'єкт, котрий шанують і присвячують йому ритуальні дії. Дюркгайм визначає релігію, розмежовуючи терміни "священний" та "світський". На його думку, священні об'єкти й символи розглядаються окремішньо від рутинних, світських аспектів існування. Вживання в їжу тотемічних рослин чи тварин, за винятком особливих церемоній, переважно забороняється, і тотем, як священний предмет, вважається наділеним священними властивостями, котрі повністю відмежовують Його від інших тварин, на яких можна полювати, або від збіжжя, що його можна збирати і споживати.

Чому тотем є священним? Згідно з Дюркгаймом, тому що це символ самої групи; він заміщує цінності, що посідають центральне місце в групі або спільноті. Пошана, з якою люди ставляться до тотему, фактично випливає з поваги, що вони ЇЇ мають до головних суспільних цінностей. У релігії об'єктом поклоніння є фактично саме суспільство.

Дюркгайм особливо наголошує на тому факті, що релігії ніколи не бувають просто справою віри. Кожна релігія передбачає регулярні церемоніальні та ритуальні дії, коли група віруючих збирається разом. У колективних церемоніях зміцнюється і зростає відчуття солідарності групи. Церемонії відвертають людей від турбот світського суспільного життя до верховної сфери, в якій вони відчувають зв'язок з вищими силами. Ці вищі сили, які приписуються тотемам, божественним впливам або богам, насправді є виявом впливу колективу на особу.

На думку Дюркгайма, церемонія і ритуал мають суттєве значення для згуртування членів груп. Тому вони проводяться не тільки як регулярні процедури поклоніння, а й на різних життєвих переломах, коли відбуваються найголовніші соціальні події, наприклад, народження, одруження і смерть. Практично в усіх суспільствах у таких випадках відбуваються ритуальні та церемоніальні дії. Дюркгайм стверджує, що колективні церемонії зміцнюють групову солідарність, коли люди змушені призвичаїтися до головних змін у їхньому житті. Ритуали поховання показують, що цінності групи переживуть смерть конкретних осіб, а отже, дають можливість родичам померлого призвичаїтися до нових умов. Жалоба — це не спонтанний вияв горя, або принаймні вияв його тільки для тих, кого ця смерть зачіпає особисто. Жалоба — це обов'язок, накладений групою.

За твердженням Дюркгайма, у невеликих традиційних культурах майже всі аспекти життя пройняті релігією. Релігійні церемонії і породжують нові ідеї та категорії мислення, і закріплюють існуючі цінності. Релігія — це не просто низка почуттів і дій; насправді вона обумовлює способи мислення індивідів у традиційних культурах. Навіть найголовніші категорії мислення, включаючи уявлення про час і простір, уперше були оформлені в релігійних поняттях. Наприклад, поняття "час" з'явилося завдяки відліку інтервалів релігійних церемоній.

Передбачення Дюркгайма щодо зміни ролі релігії

На думку Дюркгайма, з розвитком сучасного суспільства вплив релігії зменшується. Наукове мислення все більше витісняє релігійні тлумачення, а церемоніям та ритуальним діям тепер присвячується тільки незначна частина життя людини. Дюркгайм згодний з Марксом у тому, що традиційна релігія, тобто релігія, котра передбачає існування божественних сил чи богів, на грані зникнення. "Давні боги, — пише Дюркгайм, — вмерли". Водночас, на його думку, релігія у зміненому вигляді і далі існуватиме в якомусь розумінні. Навіть сучасні суспільства, щоб зберегти свою цілісність, вдаються до ритуалів, що підкріплюють їхні цінності; таким чином, можна очікувати появи нових церемоніальних дій, котрі прийдуть на зміну давнім. Дюркгайм не має певності щодо того, якими саме будуть ці дії, проте, як видається, він має на увазі вшанування гуманістичних та політичних цінностей, таких як свобода, рівність і суспільна співпраця.

Можна посперечатися, що в більшості індустріалізованих держав насправді культивуються громадянські релігії (Bellen, 1970). У Британії такі символи, як прапор, пісні не кшталт "Земля надії й слави" (Land of Hope and Glory), а також такі ритуали, як коронації, сприяють утвердженню "британського способу життя". Те, чи можна у таких випадках справді говорити про "релігію", є спірним питанням; ці символи та обряди співіснують з традиційними релігіями. І все-таки важко сперечатися з тим, що громадянські символи й ритуали засновані на соціальних механізмах, подібних до тих, котрі існують у традиційних формах релігії.

Вебер і світові релігії

Аргументи Дюркгайма ґрунтуються на дуже незначній низці прикладів, хоча, за його твердженням, ці ідеї стосуються релігії в цілому. Натомість Макс Вебер провів численні дослідження релігій цілого світу. Жоден науковець, до чи після нього, не брався за завдання такого масштабу. Його увага переважно зосереджувалася на тому, що він називав світовими релігіями — тими, що привабили значні маси віруючих і значною мірою вплинули на хід всесвітньої історії. Він проводив докладні дослідження індуїзму, буддизму, даосизму та давнього іудаїзму (Weber, 1951, 1952, 1958, 1963), а також багато писав про вплив християнства в історії Заходу в своїй праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism / 1976; вперше опублікованій 1904—1905 pp.) та в інших творах. Проте він не закінчив запланованого ним дослідження ісламу.

Праці Вебера на релігійну тематику відрізняються від Дюркгай-мових тим, що зосереджують увагу на зв'язку між релігією та соціальними змінами, питанні, якому Дюркгайм приділяв мало уваги. Вони контрастують із творами Маркса, оскільки, на думку Вебера, релігія не обов'язково є консервативною силою; навпаки, суспільні рухи, натхнені релігією, часто призводили до різких соціальних перетворень. Так, протестантизм, особливо пуританство, став основою капіталістичного світогляду, властивого сучасному Заходові. Перші підприємці були переважно кальвіністами. До прагнення успіху, що допомогло започаткувати економічний розвиток Заходу, їх попервах спонукало бажання служити Богові. Матеріальний успіх для них був знаком Божої прихильності.

Вебер розглядав своє дослідження світових релігій як єдиний проект. Його студії про вплив протестантизму на розвиток Заходу є частиною комплексної спроби зрозуміти роль релігії в соціальному й економічному житті різних культур. Аналізуючи східні релігії, Вебер доходить висновку, що вони створювали наздоланні перепони розвиткові промислового капіталізму на кшталт західного. Це не тому, що інші цивілізації є відсталими, річ у тім, що вони сприйняли цінності, відмінні від тих, що почали домінувати в Європі.

У традиційних суспільствах Китаю та Індії, як зазначає Вебер, був певний період значного розвитку торгівлі, виробництва та урбанізації, однак ці процеси не спричинили таких радикальних соціальних змін, як розвиток промислового капіталізму на Заході. Головним чинником стримування цих змін була релігія. Наприклад, індуїзм Вебер називає релігією іншого світу". Тобто її найвищі цінності полягають у втечі від трудів матеріального світу до вищої сфери духовного існування. Релігійні почуття й мотивування, зумовлені індуїзмом, не надають значення конролюванню чи формуванню матеріального світу. Навпаки, індуїзм дивиться на матеріальну дійсність як на запону, що приховує справжні цілі, на які має орієнтуватися людство. Конфуціанство теж спрямовувало зусилля стороною від економічного розвитку, як його розуміли на Заході, наголошуючи на необхідності гармонії зі світом, а не сприяючи активному оволодінню ним. Хоча Китай тривалий час був наймогутнішою та найрозвинутішою в культурному відношенні цивілізацією світу, його панівні релігійні цінності гальмували неухильний економічний розвиток як такий.

Вебер розглядає християнство як релігію спасіння, у котрій присутня віра в те, що людей можна "порятувати", якщо вони приймуть віру і дотримуватимуться її моральних принципів. Важливу роль тут відіграють поняття гріха та уникнення його завдяки Божій ласці. Вони створюють напруженість та емоційний динамізм, значною мірою невластиві для східних релігій. Релігії спасіння мають "революційний" аспект. Тимчасом як релігії Сходу культивують пасивне ставлення віруючого до існуючого порядку, християнство передбачає постійну боротьбу проти гріха, відтак може стимулювати повстання проти існуючого стану речей. Релігійні провідники, такі як Ісус Христос, з'являються, щоб перевитлумачити наявні доктрини у такий спосіб, аби кинути виклик існуючій структурі влади.

Оцінка

Маркс, Дюркгайм і Вебер визначили деякі важливі загальні характеристики релігії, і деякою мірою їхні погляди доповнюють один одного. Маркс був правий, стверджуючи, що релігія часто має ідеологічний підтекст і є виправданням інтересів правлячих груп за рахунок інших; це підтверджується численними прикладами з історії. За приклад візьмемо вплив християнства на зусилля європейських колонізаторів підпорядкувати собі інші культури. Священики, котрі прагнули навернути "варварів" до християнської віри, були, поза сумнівом, щирими у своїх прагненнях, проте результатом їхніх проповідей було посилення руйнації традиційних культур та нав'язування панування білих. Різноманітні християнські деномінації майже всі толерували рабство в Сполучених Штатах та інших частинах світу або й підтримували його аж до XIX століття. З'являлися доктрини, які проголошували, що рабство ґрунтується на божественному законі, а непокірних рабів звинувачували у повстанні як проти Бога, так і проти своїх господарів.

І все-таки Вебер, звичайно, має рацію в тому, що наголошує на деструктивному і часто революційному впливові релігійних ідеалів на попередні форми суспільного ладу. Незважаючи на початкову підтримку церквою рабства в Сполучених Штатах, багато релігійних провідників відіграли згодом вирішальну роль у його скасуванні. Релігійні вірування стимулювали багато суспільних заворушень, котрі мали на меті повалити несправедливі режими, наприклад, відіграли видатну роль у русі за громадянські права у США в 1960-і роки. Крім того, релігія вплинула на соціальні зміни, нерідко призводячи до кровопролиття, через збройні сутички та війни, що велися з релігійних мотивів.

Такі суперечливі наслідки релігії, що мали історичне значення, майже не згадуються у працях Дюркгайма. Дюркгайм наголошує, перш за все, на ролі релігії у згуртуванні суспільства. І все-таки неважко використати його ідеї для пояснення релігійного розмежування, конфліктів та змін, як і солідарності. Врешті-решт, міра неприязні, що може виникати до інших релігійних груп, випливає із релігійних цінностей, що культивуються у межах кожної громади віруючих.

Серед найцінніших аспектів праць Дюркгайма відзначимо його наголос на ритуалах і церемоніях. У всіх релігіях відбуваються регулярні зібрання віруючих, на яких виконуються ритуальні обряди. Як справедливо зазначає Дюркгайм, ритуальні обряди супроводжують і головні події життя — народження, подорослішання (у багатьох культурах існують ритуали, пов'язані зі статевим дозріванням), одруження і смерть (van Gennep, 1977).

У заключній частині цього розділу ми скористаємося ідеями, розвинутими усіма трьома авторами. По-перше, ми розглянемо різні види релігійних організацій, а також питання релігії й тендеру. Далі ми перейдемо до обговорення релігійних рухів проти існуючого суспільного ладу — рухи "тисячолітників" (millenarian) у середньовічній Європі, та деяких неєвропейських культур XX століття. Потім обговоримо один із найважливіших моментів релігійного відродження сучасності — розквіт ісламського фундаменталізму, а також місце релігії в сучасних країнах Заходу.