Соціологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц.

Тема 11. Соціологія релігії

Релігія як соціальне явище. Види релігій, їх еволюція. Особливості соціологічного вивчення релігії. Місце соціології в системі наук про релігію. Однобокість тлумачення релігій в радянські часи.

Релігія як соціальний інститут. Функції інституту релігії. Поняття “секуляризація”. Релігійна ситуація в Украйні. Політика в сфері релігії.

Предмет соціології релігії. Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все:

– соціальні умови, що породили релігію;

– місце та роль релігії у суспільстві;

– функції релігії у суспільстві;

– соціальні закономірності розвитку релігії;

– соціальну структуру та взаємодію її елементів;

– вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя і т. ін.

У соціології релігії виділяють такі рівні знання:

1) система фундаментальних положень, що розкривають суть релі­гії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;

2) система знань, яка характеризується меншим ступенем узагальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться “структура релігії”, “функції релігії”, “рівні релігійної свідомості”, “культ”, “релігійна група”, “секта”, “церква” і т. ін.;

3) сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: “релігійність”, “критерії релігійності”, “стан релігійності”, “відношення людей до релігії та атеїзму” і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою теоретичного аналізу.

Взаємозв’язок соціології релігії з іншими науками про релігію. Соціологія релігії знаходиться в тісній взаємодії з іншими науками про релігію. У зв’язку з тим, що релігія включає в себе певний світогляд і має соціальні корені, соціологічне вивчення релігії не може бути відірване від рішення специфічних світоглядних проблем. З другого боку, розкриття соціальних причин, що породжують релігію, дозволяє глибше зрозуміти природу релігійного сві­тогляду, розкрити зв’язок гносеологічних коренів релігії з її соціальними коренями. У цьому плані очевидний зв’язок соціо­логії релігії з теорією атеїзму.

Соціологія релігії взаємодіє також із психологією релігії. Розглядаючи структурні елементи релігії, соціологія релігії не може не торкнутись аналізу релігійної свідомості: масової, групової та індивідуальної. Вивчення свідомості, психології віруючих з точки зору їх детермінованості (перш за все економічними відношеннями) дає основу для дослідження елементів релігії і в психологічному плані. З другого боку, розкриття структури релігійної свідомості в соціологічному плані, розуміння соціальної ролі релігії, з’ясування впливу релігії на свідомість людей вимагає враховувати дані психології релігії.

Соціологія релігії досить тісно споріднена і з філософією релігії. Філософія пізнає найбільш загальні підстави буття природи та людини, намагається охопити всесвіт у цілому.

Філософія і релігія частково збігаються за своїм предметом (світосприйняття та життя людини), але вони різні за методами, якими опановують цей предмет. Релігія спирається на безпосередній досвід, це є саме життя. Філософія ж користується логікою.

Релігія як соціальне явище. Слово “релігія” перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов’язані зі ставленням її до Бога.

Роль, яку відіграє релігія в суспільстві, як раз і випливає з її об’єктивної сутності як зв’язку людини з Богом. Через цей зв’язок людина виступає не стільки як особистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв’язок із Богом, одночасно вона відчу­ває зв’язок, поєднання із людською громадою. Найінтимніше спілку­вання людини з Богом завжди не обмежується її індивідуальністю, а виводить цю індивідуальність у простір спільного існування.

З цієї точки зору релігія більш соціальна, ніж будь-які інші — політичні, правові, економічні — відносини між людьми.

Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство — як усвідомлення людьми їх певної спільності — виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об’єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.

Релігія постає як основа соціальності ще й тому, що саме вона створює такі первинні засади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.

Солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до якогось цілого, єдиного “ми” породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь родиною, общиною. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки саме боголюдяність породжує людську свободу. Ця свобода, здатність до творчості є початком людського спіл­кування.

Види релігій, їх еволюція. За науковими даними виникнення релігії пов’язується з появою ранньої родової общини, приблизно
40 тис. років тому. За час, що минув, релігія істотно змінилась, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо численність релігій, які сповідують різні люди та народи. Власне, словом “релігія” позначаються як відповідна сфера життя й свідомості людей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання.

Учені пропонували багато підходів до класифікації релігій, в яких тією чи іншою мірою враховувались як історичний розвиток, так і зміст віросповідань. Оскільки релігії завжди пов’язані з етносом, доцільно було б їх розрізняти у зв’язку з різними типами етносів. Так, виділяють племінні культи, національно-державні та світові релігії.

Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки. Як правило, ці культи не мають якогось узагальненого (догма­тичного) уявлення про Бога. Об’єктом поклоніння є природа та її явища, тварини, матеріальні предмети. Переважають форми тоте­мізму (віра у родинні зв’язки з твариною чи рослиною — засновником роду, тотемом) та культу предків.

Національно-державні релігії з’являються з формуванням народностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. За рівнем свого розвитку ці релігії дуже різні, але загалом переважають антропоморфні, тобто такі, що уявляють Бога схожим за виглядом на людину. Національно-державні релігії існу­вали у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.

Світові релігії з’являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремою нацією, і прозелитизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як правило, ведуть активну місіонерську діяльність. Для них також є характерним досить розвинена догматика, культ та всі інші атрибути. До світових релігій зараховують буддизм, християнство та іслам.

Релігії також відрізняються залежно від того, скільки богів є об’єктом поклоніння. Політеїстичні релігії сповідають багатобожжя, монотеїстичні — єдинобожжя. Перехідною формою між ними є генотеїзм, який визнає існування багатьох богів, але серед них шанує лише одного — заступника свого народу.

Релігія як соціальний інститут. Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними її елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.

Релігійна свідомість — це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін.

Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.

Релігійна діяльність — це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.

Культова діяльність — це культ у власному розумінні цього слова, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).

Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин — матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релі­гійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв’язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.

Релігійні організації. Структура релігійної організації пов’я­зана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відно­сини авторитарного характеру.

Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об’єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки — центра об’єднання), що забезпечує цілісність об’єднання.

У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єд­нань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертакалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інсти­туціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідер­ство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як ми­лість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі”, так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).

Функції релігії. Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій:

1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);

2) компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в сус­пільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);

3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);

4) регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);

5) інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соці­альних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

Поняття “сакралізації” та “секуляризації”. Функції релігії змі­нюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях “сакралізація” та “секуляризація”.

Сакралізація — це процес залучення у сферу релігійного санк­ціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соці­альних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв’язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, рецидиви її виявляються й пізніше.

Секуляризація — це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин — від релігійного санк­ціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших со­ціальних інститутів.

Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.

Релігійна ситуація в Україні. Як свідчать соціологічні дослід­ження (1997 р.), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 — православні, 10% — греко-католіки, 8% — представники інших конфесій, 7% — “просто віруючі”.

Політика у сфері релігії. Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є досить значним, і тому політичні діячі будь-якої країни прагнуть використати конфесії для досягнення певних політичних цілей або ж нейтралізувати їх суспільний вплив з цією ж метою. Деякі конфесії також активно втручаються в політику, створюючи релігійні партії, профспілки, очолюючи національно-визвольні рухи.

План семінарського заняття

1. Соціологічна інтерпретація релігії, її місце й роль у сус­пільстві.

2. Історичні типи релігійних вірувань.

3. Релігія як соціокультурний інститут, рівні соціологічного аналізу. Структура релігійної організації.

4. Функції релігії в суспільстві. Проблеми секуляризації.

Теми рефератів

1. Релігія як компонент культурної системи.

2. Релігія в духовному світі людини.

3. Проблеми секуляризації релігії.

4. Повернення до релігії сучасної молоді — мода чи ідейні переконання?

Література

1. Артемьев А. И. Атеизм, религия, личность. — Алма-Ата, 1990.

2. Байков Е. И. Религия и духовный мир человека: социологические очерки. — Саранск, 1972.

3. Добреньков В. И., Радугин А. А. Христианская теология и революция. — М., 1990.

4. Трофимов З. П. Гуманизм, религия, свободомыслие. — М., 1992.

5. Шахнович М. И. Тайна бога: глобальные проблемы современности и модернизация идеи бога. — К., 1990.

Навчальні завдання

1. Релігієзнавство — це комплексна наука про релігію.

1.1. Назвіть основні частини, з яких складається ця наука та охарактеризуйте їх.

1.2. Чим відрізняється релігієзнавство від теології?

2. У сучасній соціологічній літературі є таке визначення релігії: “Релі­гія — це відповідна сфера життя й свідомості людей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання”. Звертаючись до літературних джерел, назвіть інші концепції сутності релігії (по О. Конту, І. Канту, М. Веберу, Е. Дюркгейму, К. Юнгу, К. Марксу, Ф. Енгельсу).

3. Визначте, як підійде соціолог до аналізу таких ситуацій: а) криза релігії в суспільстві; б) зростання релігійної свідомості населення.

4. Відомо, що релігії завжди пов’язані з етносом. Тому доцільно їх розрізняти, враховуючи історичний розвиток і зміст віросповідань різних типів етносів. У зв’язку з цим виділяють: племенні культи, національно-дер­жавні та світові релігії.

4.1. Дайте характеристику кожному з цих видів релігії та порівняйте їх.

4.2. Назвіть відомі вам: а) національні релігії; б) світові релігії.

5. Відомо, що культура суспільства поділяється на дві сфери: мате­ріальну та духовну. Релігія є компонентом духовної культури. Назвіть основні елементи структури релігії як сфери духовної культури.

6. Однією з основних форм суспільної свідомості є релігійна свідо­мість, тобто відповідне світосприйняття людини (груп людей), яке пов’я­зане зі ставленням до Бога.

6.1. Назвіть структурні елементи релігійної свідомості.

6.2. Охарактеризуйте основні форми релігійної свідомості.

7. У системі суспільних відносин (матеріальних та ідеалістичних) виді­ляють і релігійні відносини. Вони складаються відповідно з релігійної сві­домості та існують через релігійну діяльність (практично духовне освоєння світу). Назвіть та охарактеризуйте основні види релігійної діяльності.

8. У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних органі­зацій: церква, секта, деномінація. Вони відрізняються як організаційною структурою, так і своїми ідейними принципами. Порівняйте з цієї точки зору названі типи організацій.

Завдання для перевірки знань

1. Що вивчає соціологія релігії?

2. Що означає термін “релігія”?

3. Що таке релігієзнавство і з яких частин воно складається?

4. У чому полягає суть релігії як соціального явища?

5. Які основні історичні види релігій?

6. Яка структура релігії?

7. Які ви знаєте типи релігійних об’єднань?

8. Що таке релігійна свідомість?

9. Які ви знаєте основні види релігійної діяльності?

10. Які функції релігії в суспільстві?

11. У чому різниця між поняттями “сакралізація” та “секуля­ризація”?

12. У чому полягає суть поняття “свобода совісті”?

13. Який сучасний стан релігії в Україні?