Соціологія: пер. с англ.

У символічному інтеракціонізмі більше, ніж у будь-якому іншому теоретичному підході, надається значення активному, творчому індивіду. З часів Міда цей напрямок творчо розвинули багато інших авторів, а в Сполучених Штатах він став головним суперником функціоналістських поглядів. Як і у випадку із структуралізмом, символічний інтеракціонізм виник у зв'язку з дослідженням мови, однак Мід розвинув це вчення в іншому напрямку.

Символи

Як стверджує Мід, мова дозволяє нам стати самосвідомими істотами — усвідомити нашу власну індивідуальність, а ключову роль у цьому процесі відіграє символ. Символ — це річ, котра підмінює собою дещо інше. Пригадаймо наведений Сосюром приклад: слово "дерево" є символом, яким ми позначаємо об'єкт — дерево. Як зазначає Мід, якщо ми створили таке поняття, ми можемо думати про дерево, навіть не маючи його в полі зору. Ми навчилися думати про об'єкт у символічний спосіб. Символічна думка звільняє нас від обмеження нашого життя тими речами, які ми бачимо, чуємо або відчуваємо фактично.

На відміну від нижчих тварин, люди живуть у надзвичайно символізованому всесвіті. Це стосується й нашого самоусвідомлення. (Тварини, на відміну від людей, не мають відчуття самоусвідомлення.) Кожний з нас — самосвідома істота, оскільки ми вчимося "дивитися на себе" збоку, бачити себе такими, як бачать нас інші. Коли дитина починає вживати слово "я" для позначення об'єкта (самого чи самої себе), який інші називають "ти", він (вона) демонструє початок самоусвідомлення.

Практично вся взаємодія між людськими індивідами, як стверджують символічні інтеракціоністи, є обміном символами. Взаємодіючи з іншими, ми безперервно добираємо "ключі" до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці деталі, щоб наповнити змістом слова й поведінку інших. Припустімо, наприклад, що чоловік і жінка вперше зустрічаються на побаченні. Кожен з них, найімовірніше, проведе більшу частину вечора, придивляючись до іншого та розмірковуючи, як розвиватимуться їхні стосунки і чи розвиватимуться взагалі. Ніхто з них не хоче демонструвати свої наміри надто відверто, хоча кожне розуміє, що події розвиваються. Обоє дуже обережні у своїй поведінці, намагаючись подати себе у сприятливому світлі; однак, усвідомлюючи цей факт, кожний, імовірно, вишукуватиме ті аспекти поведінки іншого, які б могли виказати його справжні наміри. Складний і витончений процес символічного тлумачення формує взаємодію двох осіб.

Соціологи — прихильники символічного інтеракціонізму зазвичай зосереджують увагу на взаємодії "обличчям до обличчя" у ситуаціях повсякденного життя. Праця Ервіна Гофмана, яка обговорювалася в розділі 4 ("Соціальна взаємодія та повсякденне життя"), стала особливо яскравим вкладом у цей вид дослідження, внісши свіжий струмінь у вчення, яке у Міда було сухим, абстрактним теоретичним підходом. У подачі Гофмана та інших символічний інтеракціонізм дозволяє глибоко зазирнути в природу наших вчинків у процесі повсякденного суспільного життя. Втім, символічний інтеракціонізм критикують за те, що він зосереджує надмірну увагу на дрібницях. Символічним інтеракціоністам завжди було важко мати справу з великомасштабними структурами й процесами — явищами, на яких найбільше наголошують дві інші традиції.

Марксизм

Функціоналізм, структуралізм та символічний інтеракціонізм — не єдині теоретичні традиції, що мають важливу роль у соціології, і такий троякий поділ також не єдиний спосіб класифікації теоретичних підходів. Одним із впливових підходів, який ставить цей поділ під сумнів, є марксизм. Природно, всі марксисти спираються деякою мірою на твори Маркса, однак можливі численні інтерпретації його головних ідей, а сьогодні існує багато марксистських шкіл, які займають дуже відмінні теоретичні позиції.

У широкому розумінні марксизм можна поділити за напрямками, що відповідають межам між охарактеризованими вище трьома теоретичними традиціями. Багато марксистів приховано або відверто сприйняли функціоналістський підхід до історичного матеріалізму, їхній варіант марксизму цілком відмінний від марксизму із структуралістським ухилом, а найвідомішим автором, що розвинув такі погляди, був француз Луї Алтусер (1969). Ці обидва види марксистської думки відрізняються від поглядів марксистів, які наголошували на активному, творчому характері людської поведінки. Символічний інтеракціонізм безпосередньо вплинув на небагатьох із цих авторів, однак вони прийняли погляди, близькі до цього напрямку. Тут можна згадати Юрґена Габермаса, чиї праці було розглянуто в розділі 1 та в інших розділах (див. також 1987).

У всіх своїх варіантах марксизм відрізняється від немарксистських традицій у соціології. Більшість авторів-марксистів розглядають марксизм як частину "пакета" соціологічного аналізу й політичної реформи. Як вважається, марксизм має Генерувати програму радикальної політичної зміни. Більше того, марксисти більше наголошують на класовому поділі, конфлікті, владі та ідеології, ніж багато соціологів-немарксистів, особливо тих, які зазнали впливу функціоналізму. Найкраще розглядати марксизм не як різновид підходу у рамках соціології, а як сукупність творів, що існують поряд із соціологією, причому і марксизм, і соціологія часто накладаються і зазнають взаємного впливу. Немарксистська соціологія і марксизм завжди існували у відносинах взаємного впливу та протистояння.