Соціологія: пер. с англ.

Ми можемо розмежувати ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ й ТЕОРІЇ. Досі в цьому розділі нас цікавили теоретичні підходи, які загалом, у широкому масштабі, орієнтовані на предмет соціології. Теорії мають вужче поле діяльності і являють собою спроби пояснити конкретні сукупності соціальних умов або види подій. Вони зазвичай формуються у процесі дослідження і, своєю чергою, створюють проблеми, які мають стояти в центрі дослідницької роботи. Прикладом може бути Дюркгаймова теорія самогубства.

У різних сферах досліджень, в яких працюють соціологи, розроблено безліч теорій. Деякі з них дуже чітко сформульовані, а деколи навіть виражені в математичних формулах, хоча це характерніше для інших суспільних наук (особливо економіки), ніж для соціології.

У деяких теоріях є спроба пояснити значно більше, ніж в інших, тож існують різні думки з приводу бажаності чи доцільності для соціологів вдаватися до великомасштабних теоретичних спроб. Наприклад, Роберт Мертон наполегливо рекомендує соціологам зосередити увагу на тому, що він називає теоріями середнього рівня (Меrton, 1957). Замість того, щоб прагнути створити Грандіозні теоретичні схеми (за прикладом Парсонса), нам слід бути скромнішими. Теорії середнього рівня достатньо специфічні, щоб їх можна було безпосередньо перевірити емпіричними дослідженнями, і водночас достатньо узагальнені, щоб охопити безліч різних явищ. До таких належить теорія відносного знедолення. Згідно з цією теорією, оцінка людьми обставин свого життя залежить від того, з чиїми умовами життя вони роблять порівняння. Так, відчуття знедоленості не пов'язане безпосередньо з рівнем матеріального зубожіння. Родина, яка мешкає в маленькому будинку в бідняцькому районі, де кожний живе у більш-менш однакових умовах, імовірно, почуватиметься не такою знедоленою, як родина, що проживає в такому ж будиночку в оточенні набагато більших і заможніших будинків.

І справді слушно, що чим велико масштабнішою та амбіційнішою є теорія, тим важче перевірити її емпіричним шляхом, І все-таки, немає очевидної підстави для твердження, що теоретичне мислення в соціології має обмежуватися "середнім рівнем". Задля розгляду причини цього візьмімо для прикладу теорію, що її висунув Вебер у праці "Протестантська етика і дух капіталізму".

Приклад: протестантська етика

У "Протестантській етиці" (1976; вперше опублікованій у 1904— 1905 роках; укр. переклад — Київ, "Основи", 1993) Вебер береться за вирішення фундаментальної проблеми: чому капіталізм розвинувся на Заході, а не десь-інде. Через якихось тринадцять століть після занепаду Стародавнього Риму в світовій історії існували визначніші цивілізації, ніж західна. Фактично, Європа була незначною величиною на земній кулі, тимчасом як найбільшими територіями володіли Китай, Індія та Оттоманська імперія на Близькому Сході. Зокрема, китайці набагато випереджали Захід за рівнем технологічного та економічного розвитку. Що ж спричинило такий сплеск економічного розвитку в Європі з XVII століття?

Щоб відповісти на це питання, як стверджує Вебер, ми маємо показати, що відмежовує сучасну промисловість від попередніх видів економічної діяльності. Ми бачимо в різних цивілізаціях прагнення нагромаджувати багатство, і це неважко пояснити: люди завжди цінували багатство за комфорт, безпеку, владу та втіхи, які воно давало. Люди прагнули позбутися нестатків і, нагромадивши багатство, користувалися ним для власного комфорту.

Якщо, веде далі Вебер, ми поглянемо на економічний розвитої Заходу, то виявимо цілком відмінне ставлення до нагромадження багатства, чому немає аналогів в історії. Це ставлення Вебер називав духом капіталізму — сукупністю переконань і цінностей, яких до тримувалися перші капіталістичні торговці та промисловці. Ці люді невтомно нагромаджували особисте багатство. Водночас, на відмін; від багатіїв десь-інде, вони не витрачали нагромаджені кошти на розкоші. їхній спосіб життя фактично був аскетичним та ощадливим вони жили помірковано і скромно, намагаючись не демонструват: свого достатку. Вебер намагається довести, що така дуже незвична комбінація характеристик була життєво важливою для раннього економічного розвитку Заходу. Адже, на відміну від багатіїв попередніх епох та інших культур, ці групи не пускали на вітер свого багатства. Натомість вони знову вкладали ці кошти у подальше розширення своїх підприємств.

Суттю теорії Вебера є те, що цінності, виражені в дусі капіталізму, беруть початок від релігії. Християнство у цілому відіграло свою роль у формуванні цього світогляду, однак головною рушійною силою був вплив протестантизму, особливо його різновиду — пуританства. Перші капіталісти здебільшого були пуританами, а багато з них сповідували кальвінізм. Як стверджує Вебер, певні кальвіністські доктрини були безпосереднім джерелом духу капіталізму. Одна з них полягала в тому, що людські створіння — це знаряддя Божі на землі, від яких Всевишній вимагає докладати праці на своєму робочому місці для примноження слави Божої.

Другим важливим аспектом кальвінізму була доктрина визначеності, згідно з якою тільки певні визначені особи належать до "обраних", які потраплять після смерті на небо. За оригінальною доктриною Кальвіна, хоч би що робила людина на цій землі, це не вплине на її належність до обраних; так було визначено Богом. Однак це переконання викликало серед його прихильників таке збентеження, що його було видозмінено, аби віруючі могли розпізнавати певні ознаки належності до обраних. Головною ознакою особи, що справді належала до обраних, став успіх у роботі за покликанням, засвідчений матеріальним достатком. Серед груп, що поділяли ці ідеї, виникло неймовірне прагнення економічного успіху. Водночас, при цьому від віруючих вимагалося вести тверезий і ощадливий спосіб життя. Пуритани вважали розкіш злом, тому стимул до нагромадження багатства доповнювався аскетичним та невибагливим стилем життя.

Перші підприємці навряд чи усвідомлювали, що вони сприяли важливим змінам у суспільстві; насамперед вони керувалися релігійними мотивами. Аскетичний, тобто самозречений, спосіб життя пуритан став згодом невід'ємною складовою сучасної цивілізації. Як пише Вебер:

"Пуританин прагнув бути людиною професії, ми мусимо бути такими. Бо поступово, оскільки аскеза переносилась із чернечої келії у професійне життя і оволодівала цариною мирської моралі, вона починала відігравати певну роль у формуванні того Грандіозного космосу сучасного господарського устрою... В міру того як аскеза почала перетворювати світ, дедалі сильніше впливаючи на нього, зовнішні мирські блага поступово підкоряли собі людей, здобувши нарешті таку владу над ними, якої не знала вся попередня історія людства... І тільки уявлення про "професійний обов'язок ще мандрує по світу, як привид минулих релігійних ідей. У тих випадках, коли "виконання професійного обов'язку" не можна прямо співвіднести з вищими духовними цінностями або, навпаки, коли його суб'єктивно не відчувають як безпосередньо економічний примус, — сучасна людина, як правило, просто не вникає в суть цього поняття. Сьогодні прагнення до збагачення, позбавлене свого релігійно-етичного змісту, набуває — там, де воно досягає найбільшої свободи, а саме у США, — характеру нестримного азарту, часом близького до спортивного..." (Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К., "Основи". — 1998. — С. 378—379).

Теорія Вебера зазнала критики під різними поглядами. Наприклад, дехто стверджував, що світогляд, названий Вебером "духом капіталізму", можна спостерегти в перших торгових містах Італії задовго до виникнення кальвінізму. На думку інших, ключова доктрина "роботи за покликанням", яку Вебер пов'язував з протестантизмом, вже існувала в католицьких віруваннях. І все-таки основи вчення Вебера досі знаходять відгук серед багатьох людей, а висунута ним теза залишається такою ж сміливою та яскравою, як і в часи, коли вона була вперше сформульована. Якщо теза Вебера є правильною, то сучасний економічний та соціальний розвиток зазнав вирішального впливу з боку чогось, що, на перший погляд, видається дуже далеким від нього — сукупності релігійних ідеалів.

Теорія Вебера відповідає кільком важливим для соціологічної теорії критеріям.

1. Вона є контрінтуїтивною, тобто пропонує тлумачення, яке суперечить загальноприйнятим поглядам. Так, теорія розвиває свіжий погляд на проблеми. Більшість авторів до Вебера мало замислювалося над фундаментальною роллю релігійних ідеалів у походженні капіталізму.

2. Теорія є ні суто "структуральною", ні суто "індивідуальною" справою. Ранній розвиток капіталізму був непередбаченим наслідком прагнення бізнесменів-пуритан жити доброчесно, згідно з Божою волею.

3. Теорія надає сенсу тому, що інакше видається загадковим: чому індивіди прагнуть жити ощадливо і водночас докладають великих зусиль для нагромадження багатства.

4. Висвітлюючи певні обставини, теорія спроможна виходити за ті рамки, в яких вона спершу розроблялася. Як наголошував Вебер, він прагнув зрозуміти тільки ранні витоки сучасного капіталізму. І все-таки, схоже на те, що цінності, подібні до інспірованих пуританством, можуть бути задіяні і в інших ситуаціях успішного капіталістичного розвитку.

5. Добра теорія є не просто правильною. Вона також має бути плідною під тим поглядом, наскільки породжує нові ідеї та стимулює подальшу дослідницьку роботу. У цих відношеннях веберівська теорія, поза сумнівом, виявилася дуже успішною, оскільки дала поштовх подальшій інтенсивній дослідницькій і теоретичній діяльності.