Соціологія: навчальному посібнику

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: "Українська енциклопедія" | Кількість сторінок: 344

Дивись також:

ХАРИЗМА

(від грец. charisma - милість, благодать, божий дар) - особливий тип легітимності, організації влади і ...

ЗРІЛІСТЬ ПОЛІТИЧНА

рівень розвитку особистості, що характеризує ступінь і повноту оволодіння нею досвідом політичних відносин.

СОЦІАЛІЗМ

(франц. socialisme від лат. socialis - суспільний) - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного ...

ЗАХИЩЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА

(social security/safety) -сукупність юридичних і соціальних гарантій, що забезпечують кожному індивіду реалізацію його прав (права ...

ВОЛЯ ПОЛІТИЧНА

(political will) ~ здатність суб'єктів політики (особистості, соціальної групи, партії і т.д.) проявляти наполегливість у ...

Базисний тип особистості за соціалізму та в посттоталітарному суспільстві

Термін "базисний (основний) тип особистості" було введено до соціології та концептуально інтерпретовано у працях американських соціологів Абрахама Кардінера та Алекса Інкельса. Базисна особистість немовби репрезентує своє суспільство і постає у двох іпостасях: по-перше, як тип особистості, що статистично найчастіше зустрічається (наприклад, конформіст у тоталітарному суспільстві), а по-друге, як найяскравіший представник цінностей певного суспільства, навіть якщо реальні представники цього соціального типу в меншості (наприклад, "ударник" та "новатор" у радянському суспільстві епохи сталінізму).

Концепція базисної особистості є важливою методологічною засадою аналізу особливостей розвитку особистості як об'єкта соціального експерименту, здійсненого прихильниками комуністичної ідеології та практики глобальної перебудови суспільства. На різних етапах розвитку радянського суспільства домінуючими були різні базисні типи особистості.

1. Особистість, "розчинена" в суспільстві, не виділялася із системи традиційних суспільних зв'язків і засвоїла колективістську ідеологію, в межах якої окрема людина — лише функціонально визначений елемент суспільної системи, який тільки в ній знаходить смисл функціонування, а в її цілях — власну гідність і цінність. Цей тип особистості домінував у СРСР аж до початку періоду, який було названо "застоєм". Саме в цей період відбувався "процес відокремлення особистості від держави", приватизації інтересів та відчуження їх від інтересів тоталітарної системи.

2. Особистість, відчужена від суспільства, відповідає періодові поступового занепаду тоталітарної ідеології і характеризується подвійною системою цінностей. Одна система призначалася для внутрішнього використання як виявлення власних "егоїстичних" інтересів, а інша — для пристосування до зовнішніх вимог, умов жорсткого ідеологічного контролю. Людина, що живе у двох вимірах морального та ідеологічного простору, багато в чому відрізняється від "одномірної" особистості общинно-колективістського типу, для якої індивідуальне — лише нескінченно мала краплина в єдиному суспільному потоці. І хоча вона відчувала себе нескінченно малою величиною стосовно соціуму, це відчуття мало якісно іншу природу — не розчинення у "спільній справі" та "спільному інтересі", а протистояння їм у формі глибокого внутрішнього відчуження.

3. Амбівалентна особистість. Процес демократизації, що ґрунтувався на принципах політичного та економічного плюралізму, попри всю непослідовність створив передумови для формування демократичної свідомості суспільства та особистості. Проте суперечності переходу від тоталітарної системи до демократії зумовлюють і переважання "перехідного типу" особистості, який характеризується амбівалентністю — двоїстим, суперечливим ставленням до перспективи розвитку суспільства.

Свідомість амбівалентної особистості формується з двох складових — демократичних ціннісних уявлень, з одного боку, і тоталітарних орієнтацій, породжених у жорсткій нормативній системі закритого суспільства, — з іншого. Кожному типові суспільного устрою, що є недавнім минулим (тоталітарна система), його декларованим майбутнім (стабільна й розвинена демократія) та сьогоденням (перехідний нестабільний стан), відповідають такі типи соціально-політичних орієнтацій:

1) одноманітність — тоталітарний "монотип";

2) плюралізм — взаємоузгоджена різноманітність, або демократичний "політип";

3) амбівалентність — взаємовиключна різноманітність, або перехідний "амбітип".

Якщо "монотип" забезпечує членові суспільства своєрідний психологічний комфорт, ставлячи мінімальні вимоги до адаптивних ресурсів, то демократичний "політип" вимагає постійного психологічного напруження, оскільки сам об'єкт адаптації значно ускладнюється порівняно з тоталітарним ціннісно-нормативним монолітом. Не всі члени суспільства здатні адаптуватися до плюралістичних норм, відчуваючи тугу за "твердою рукою" і підтримуючи навіть у стабільних демократичних державах ідеї авторитарного і тоталітарного правління. Тим паче психологічно нестерпним стає "амбітип", коли фактично зруйнованим виявляється об'єкт адаптації, а механізми пристосування, зберігаючись функціонально, починають працювати вхолосту. Звідси аналогії з роздвоєнням особистості, "соціальною шизофренією" як феноменом одночасного існування особистості та суспільства у двох ціннісно-нормативних світах, що не пересікаються.

Враховуючи, що за умов нестабільного суспільства особистий вибір є однією з головних передумов вибору суспільного, на особливу увагу заслуговують такі типові форми вияву амбівалентного типу особистості.

Ковформно-амбівалентний тип особистості. Для нього є характерним некритичне прийняття будь-яких соціально-політичних альтернатив, а також підтримка політичних рішень, лідерів і організацій, які взаємно виключають одна одну. У республіках колишнього Союзу цей тип свідомості виявив себе в майже одностайному голосуванні за Союз та незалежність від Союзу, а вже у суверенних державах — в обранні на найвищі державні посади символічних політичних лідерів, які поєднують у собі взаємо-виключні риси комуністичного минулого та антикомуністичної перспективи з химерним поєднанням минулого та майбутнього у "перехідному" сьогоденні.

Конформно-амбівалентна свідомість не може зберігатися довго без руйнівних соціальних та психологічних наслідків для особистості й суспільства. Вичерпання конформно-амбівалентного типу свідомості, що по-своєму стабілізує суспільство, призводить до дедалі більшого поширення реакції, протилежної амбівалентній, — негативізму.

Нігілістично-амбівалентний тип особистості. Схильний до заперечення будь-яких альтернатив суспільного розвитку, до негативізму у ставленні до будь-якої організованої політичної сили. Переважання таких реакцій призводить до відмови від політичного життя в усіх його формах, крім стихійного висловлювання невдоволення та протесту. У посттоталітарному суспільстві недовіра буквально до всіх політичних організацій та владних структур набуває характеру "масової епідемії". Вражаючою ілюстрацією вияву цього типу свідомості є лані досліджень, проведених протягом 90-х років Інститутом соціології НАН України, під час яких більшість громадян України негативно оцінили І попередній, і сучасний, і навіть майбутній уряди щодо наслідків їхньої діяльності й потенціалу розв'язання соціально-економічних проблем України.

Нігілістично-амбівалентна свідомість чинить опір будь-яким спробам вивести суспільство з кризи перехідного періоду. Ті стихія — це поглиблення кризи, що постійно підкидає хмиз до тліючого багаття незадоволення всім й усіма. Будучи в стабільному суспільстві долею люмпенізованих та маргінальних верств, цей тип свідомості за умов затяжної кризи набуває масового поширення. Знайшовши ідеологічну доктрину в нехитромудрому гаслі "чим гірше, тим краще", він перетворюється на стихію руйнування матеріальних і духовних засад суспільного життя.

Мозаїчпо-амбівалептний тип особистості. Характеризується суперечливим поєднанням елементів демократичної свідомості, що формується, та тоталітарних структур, що поступово руйнуються. До того ж основний конфлікт мозаїчної свідомості полягає в суперечності між демократичним ідеалом та реальними темпами і масштабами демократизації, що породжує намагання будь-якими засобами прискорити процес демократичного оновлення, у тому числі й засобами з добре засвоєного тоталітарного арсеналу - - посиленням боротьби з "ворогами демократії".

Якщо конформно-амбівалентна свідомість веде суспільство до авторитарної форми правління (по суті, до неототалітаризму), а нігілістично-амбівалентна — до бунту, закономірним фіналом якого буде загальний хаос або (правильніше, "та") диктатура, то мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною в міру руйнування ідеологічних стереотипів минулого до сприйняття демократичних норм. Переважання того чи іншого типу свідомості зумовлює і можливий варіант розвитку суспільства: до авторитарної влади, до бунту та диктатури або до демократичної еволюції.