Соціальна робота: Теорія і практика

У сучасних умовах життя, коли особистість зазнає емоційних, психологічних, соціальних проблем, культура сприяє духовному оновленню особистості.

Сфера культури і сфера соціального захисту тісно взаємопов'язані між собою і мають давню історію. Твори мистецтва, процес художньої, музичної, літературної, технічної творчості завжди справляли могутній вплив на інтелектуальний потенціал нації, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості, мали оздоровлювальний, лікувальний, коригувальний, рекреаційний вплив. Використання засобів мистецтва як продукту творчої діяльності особистості, відбувається на основі тісних міждисциплінарних зв'язків педагогіки, соціальної педагогіки, психотерапії, менеджменту культури, психології, економіки.

Художня культура має складну структуру, що охоплює дві системи:

1) систему закладів (предметно-функціональних форм мистецтва у суспільстві), що забезпечують умови виробництва, підготовку кадрів, управління, розподіл, розповсюдження і користування художньою культурою;

2) систему мистецтва і його творів. У кожної з цих систем є свої підсистеми.

Методологічною основою соціальної роботи у сфері культури є праці Пауля Наторпа і Станіслава Теофіловича Шаць-кого. Ідеї П. Наторпа про інтеграцію виховних зусиль суспільства в підвищенні культурного рівня народу, які він визначив у праці "Соціальна педагогіка" знайшли свій розвиток у роботі "Культура народу і культура особистості". "Необхідно намагатись досягти того, — писав П. Наторп, — щоб все, що надається в процесі оволодіння знаннями, перебувало в органічній єдності між собою так, щоб одне випливало з іншого чи, принаймні, могло це робити.

Але чим більше досягається ця мета — надати поштовх до задоволення духовних запитів, тим більшим має бути бажання отримати повніші, ґрунтовніші знання. Між спеціальною

вченістю, простим, поверхневим заняттям та імпульсом до нього є ще той напрям навчання, до якого ми спрямовуємо себе — до ґрунтовної освіти, тобто не до нагромадження знань, щоб гуляти в них, як в саду, для духовного спокою, а для того, щоб в людині щось освічувалось, формувалось і складалося в одне своєрідне ціле, причому не інакше, як з наміром зробити його самого визначальним у наданні внутрішньому життю цінного самого по собі духовного змісту".

Як зазначав С.Т. Шацький, підвищення культурного рівня дітей і молоді зумовлюється впливом на свідомість особистості всієї сукупності освітніх і соціально-культурних умов. Крім школи, сім'ї, дитячих об'єднань значимим у цьому процесі є створення певної соціальної інфраструктури, "соціального районування міста". Заклади, установи, громадські організації мають бути при школі, а діти — брати участь в їх роботі. І таким чином школа виступає центром соціального і культурного життя учнів за місцем проживання.

С.Т. Шацький, віддаючи пріоритет у формуванні особистості дитини школі, розробляє ідею створення клубу для дітей. У своїй праці "Что такое клуб?" педагог основну ідею дитячого клубу вбачає у створенні центру, де організується дитяче життя на основі вимог, які виходять із особливостей розвитку дитини. У дитячому клубі повинні бути надані всі можливості навчитися життю і всі головні елементи, які беруть участь у життєдіяльності. І водночас по-справжньому дитячому має бути виділено по-справжньому дитяче місце.

Отже, клуб повинен бути живим, гнучким, навіть безпрограмним, і педагоги, які працюють у ньому, мають вирізнятися "рухливістю орієнтування", вмінням пристосовуватись до особливостей життя дітей. Відповідно до педагогічних поглядів С.Т. Шацького, дитяче життя є грою інстинктів, і тому для осіб, які ведуть роботу дитячого клубу, необхідне розуміння тих інстинктів, з яких складається життя дітей.

Дбайливе, обережне поводження з дитиною С.Т. Шацький порівнює з процесом зчищення кори, щоб виявити найпотаємніші сфери розвитку дитини. Крім цього, серед методів виховання в клубі, педагог виділяє організацію фізичної праці, турботливого ставлення до матеріалу, пристосування до інструменту; трудової діяльності; ігрової діяльності. Мета естетичного виховання, мистецтва — розвинути смак у дітей, який залежить від їхніх потреб і уподобань. Завдання соціального педагога — не навчати мистецтву, а створювати життя мистецтва. Створюючи в клубі життя мистецтва, соціальні педагоги забезпечують у них звичку слухати, співпереживати і тим самим сприяти розвитку розумової діяльності. Неоціненною є робота дитини з книжкою. І в цьому аспекті провідне значення має бібліотека-читальня, яка повинна слугувати своєрідним довідковим бюро для всіх організацій, які працюють з дітьми. "При всіх узятих умовах робота в клубі виявляється широкою соціальною роботою, яка захоплює і дітей і дорослих".

У досвіді дореволюційної роботи С.Т. Шацький знайшов такі закономірності формування дитячого співтовариства, як самоврядування (усі питання обговорювалися на сходці вихованців і педагогів, прийнятті рішення були обов'язковими і для дітей, і для дорослих), чіткий розподіл обов'язків, організація різноманітної корисної діяльності в умовах взаємної допомоги і контролю. Більше усього об'єднувала дітей праця.