Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Соціальні інститути потрібно відрізняти від соціальних організацій. В західній соціології організацію розглядають як спільність людей, які об'єдналися в процесі роботи, розподіливши і закріпивши за кожним членом певні функції для найефективнішої діяльності всієї організації в цілому.

Соціальна організація — інтегрована сукупність соціальних позицій і пронизуюча її мережа соціальних відносин, спрямована на сумісну реалізацію якої-небудь існуючої соціальної функції. Це закрита і ієрархічна структура, що створюється під певну мету і має внутрішню формальну статусно-рольову і ціннісно-нормативну структуру.

Організація — один з найважливіших елементів структури сучасного суспільства. Велика частина соціальних груп в сучасному суспільстві існує у вигляді організацій (від дитячого саду, школи і ВНЗ до трудового колективу, партії і профспілки). Від інших соціальних груп (сім'ї, груп спілкування і т.п.) організації відрізняє саме формальний характер відносин. Сучасні теорії організації виросли з веберівської концепції бюрократії як ідеальної форми організації.

Основними ознаками соціальної організації є:

наявність цілі; наявність владного органу;

сукупність соціальних статусів і соціальних ролей;

у всіх індивідів, що входять до складу організації передбачається наявність загальних інтересів, а в ідеальному типі організації — цілі самої організації співпадають з цілями кожного її члена.

Соціальні організації виникають тоді, коли досягнення спільно визначених цілей визнається можливим тільки через досягнення індивідуальних цілей або ж коли досягнення індивідуальних цілей виявляється можливим тільки через досягнення або висунення загальних цілей. В організації створюються точки інтеграції, в яких стикаються інтереси індивідів і цілі організації.

Виділяють два основні типи соціальних організацій: формальні і неформальні. Формальні організації мають спеціальний адміністративний апарат, основною формою діяльності якого є координування дій членів організації в цілях її збереження. Члени такої організації розглядаються функціонально, тобто як носії певних соціальних ролей. Чим складніше і більше організація, тим більш складні функції виконує адміністративний апарат. Особливості соціальної організації полягають в ієрархічності її елементів. Соціальна організація набуває стійкості, перш за все за рахунок ієрархічної побудови.

Кожна організація до певної міри є бюрократичною. Істотний внесок в дослідження проблем організації, її функцій, в тому числі і бюрократичної організації вніс М.Вебер. Надалі дослідження в цій області проводили Мертон, Гоулднер, Ліпсет та інші. Згідно Максу Веберу, бюрократична організація характеризується: по-перше, ефективністю, яка досягається за рахунок суворого розділення обов'язків; по-друге, жорсткою ієрархією влади; по-третє, чіткою системою правил.

Зараз бюрократична система організації (в сучасній термінології — "механістична") вважається лише однією з організаційних форм, яка ефективна в стабільних ситуаціях, що характеризуються незмінними технологіями і стабільними ринками. Оскільки зараз така ситуація украй нетипова, домінує інша форма організації — небюрократична, "органічна", яка ефективна в ситуаціях нестабільних, що вимагають децентралізації ухвалення рішень і ініціативних всіх членів організації.

В таких системах організації дуже важливого значення набуває організаційна культура. Вона розглядається як об'єднуюча сила, що забезпечує таку мотивацію членів організації, яка відповідає цілям компанії, які визначаються вищим менеджментом (топ-менеджментом). Ton-менеджмент цілеспрямовано створює організаційну культуру, що формує у службовців відчуття приналежності до фірми, спільності інтересів, що компенсує скорочення традиційних механізмів соціального контролю. Саме з розвитком організаційної культури пов'язаний успіх японського менеджменту.