Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

В організації управління розрізняються поняття "формальна організація" і "неформальна організація".

Формальна організація характеризується узаконеною системою норм, правил, принципів діяльності, стандартів поведінки членів організації.

Всі сучасні формальні організації є по своїй природі бюрократичними. В буквальному розумінні бюрократія — це правління офіційних осіб. Часто бюрократія асоціюється з неефективністю, даремністю, тяганиною.

Бюрократія являє собою особливий тип організації, особливу систему управління, засновану на підкоренні людини не іншій людині, а безособовій системі. В соціологію як особлива категорія "бюрократія" була введена Вебером, який вбачив в ній специфічну форму організації, характерну для сучасного, модерного суспільства, один з головних "локомотивів модернізації".

Макс Вебер пов'язує становлення бюрократії з процесом раціоналізації і розглядає її як найраціональнішу і ефективну форму досягнення управлінських цілей, засновану на легально-раціональному типі легітимності.

Раціональна бюрократія розглядається Вебером як технічно більш досконала і ефективна, ніж всі попередні форми адміністрації (патріархальна, патерналістська), оскільки вона найбільш пе- редбачувана, точна, неупереджена і швидкодіюча, вона пронизує всі основні установи капіталістичного суспільства, починаючи від державного управління, економіки і закінчуючи освітою і церквою.

Сучасна соціологія відзначає обмеженість і неефективність бюрократії, недостатню гнучкість, зв'язану саме з її основною чеснотою — передбачуваною і стандартною дією, вона здатна забезпечити лише обмежений соціальний контроль, особливо в сучасній ситуації, відмінній швидкими соціальними змінами і нестандартними рішеннями.

У соціології активно використовується конструкт "бюрократична особистість" — синдром особистості, сформований під впливом деперсоналізованої, формалізованої, ритуалізованої, внутрішньо цільної, надзвичайно спаяної бюрократичної організації.

У сучасному світі, що характеризується наростанням непередбачуваного розвитку соціальних процесів, бюрократія стає все менш ефективною і витісняється іншими системами організації і управління.

Переваги бюрократії: можливість приймати рішення згідно загальних критеріїв; зацікавленість у підтримці високого рівня компетенції службовців; зменшення корупції завдяки повній зайнятості і фіксованому окладу.

Вади бюрократії: стримування ініціативи працівників; виключення з процесу експертизи талановитих людей; нездатність повністю ліквідувати корупцію.

До дослідження бюрократії зверталися М. Вебер, П. Блау, Г. Рейпал, Дж. Уїнклер та інші. Макс Вебер ввів поняття "ідеальний тип бюрократії" і дав йому наступну характеристику:

є наявною чітка ієрархія авторитетів, в якій реалізується "ланцюг" команд зверху; кожний виший авторитет здійснює контроль за авторитетом, шо займає нижче положення в ієрархічній структурі; при цьому горизонтальні зв'язки відсутні;

на всіх рівнях даної організації є письмові розпорядження, якими керуються офіційні особи (регламентуються права і обов'язки);

кожний працівник отримує фіксований оклад; для отримання більш високого окладу (а, отже, і посади) індивід повинен поступально просуватися по службових (кар'єрних) сходинках;

ніхто з членів організації не володіє матеріальними ресурсами, якими він оперує;

в цілому, бюрократія все більш віддаляє робітників від участі в управлінні.

Таким чином, веберівський ідеальний тип раціональної бюрократії відрізняється наступними основними особливостями: сувора ієрархічна структура; формальне статусне підкорення; управління за формальними, безособовими правилами; емоційна нейтральність відносин.

Під впливом зростання професіоналізму і інформатизації в суспільстві в цілому, а також в результаті внутрішніх процесів, що відбуваються в самій організації, в рамках формальної організації можуть виникати і поза формальні стосунки, в яких практично немає формалізованих службових відносин. Вони виникають звичайно як реакція на деяку обмеженість формальної організації.

Таким чином, крім формальної складається система самоорганізації, що забезпечує її вдосконалення і подальший розвиток. За рахунок функціонально спрямованої самоорганізації відбувається ніби компенсація порушених соціальних функцій, важливих для життєдіяльності всіх організацій. Так, наприклад, центри ухвалення рішень (команда керівників) повинні бути об'єднані в мережу особистих взаємин, повинні обговорювати проблеми не тільки по телефону і не тільки в службових кабінетах.

Рівень неформальної самоорганізації в значній мірі характеризує і ступінь згуртованості працівників. В результаті розвитку самоорганізації працівник має велику свободу у виборі конкрет- них форм службової поведінки. Позаформальна організація з'являється у вигляді позаформальних зв'язків, груп, норм службової поведінки.

Неформальні організації звичайно виникають як соціально-психологічні об'єднання, як системи соціальних зв'язків, норм і дій, що спонтанно утворюються в результаті тривалого міжособистісного і внутрішньогрупового спілкування.

По відношенню до індивіда неформальна організація виступає в якості механізму захисту його від обмежуючої дії формальної організації, як сфера задоволення різних його соціальних потреб. По кількості неформальні організації можуть співпадати з формальними, можуть включати декілька підрозділів організації, а можуть функціонувати і за її межами.

В неформальних організаціях відбувається розподіл членів по шкалі престижу, що часто не співпадає з посадовою (ранговою) структурою. 3 часом в таких організаціях формуються власні норми поведінки, механізми внутрішньо групового контролю.

По відношенню до лідера група може розпадатися на формальну і соціально-психологічну, що може призвести до дезорганізації. Тому важливо вчасно знаходити способи поєднання формальної і неформальної (соціально-психологічної організацій (через виборність керівників, кадрову політику, підбір персоналу і таке інше).