Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

У кінці XIX — на початку XX ст. великого поширення на Україні набувають ідеї екзистенціалізму і так звана "нова релігійна свідомість".

Представник релігійного екзистенціалізму Микола Олександрович Бердяев (1874—1948) утверджує безумовність свободи, її примат над буттям (і Богом) і з цього наслідок — непідвладність людини божественній волі, говорить про відсутність Бога в світі.

Разом з цим він переймається також концепцією історії в провіденціальному дусі християнської есхатології. З головною темою — проблемою особи — пов'язана увага Бердяева до історії. Бердяєв не визнає за історією прогресивного руху, вважаючи, що її шлях — це відкриття протилежностей добра та зла і трагічна боротьба між ними, яка закінчується виходом в "метаісторію" ("царство Боже").

У сучасності Бердяев знаходить ознаки "варваризаціі" європейської культури, початок її стосунків, що пов'язані з народженням "масової культури". Бердяев був одним з перших критиків сучасної цивілізації як цивілізації технічної, яка з'явилась внаслідок "панування буржуазного духу". Бердяев закликав до "врятування" через індивідуальний творчо-моральний акт (жертовність любові тощо) до "персонал істинної революції" замість соціальної.

Ідейний ворог Жовтневої революції (і будь-якого соціально-політичного перевороту взагалі), М.О.Бердяев у книзі "Філософія нерівності" (написаній 1918 року, виданій 1923 року) описує жорстокість "органічного" історичного процесу, порушенням якого вважає, революцію.

Однак у подальшому виправдання історичної дійсності як розумної і необхідної він став вважати злочином; залишаючись ідеологом "аристократії духа", прагнув звільнити своє розуміння аристократизму від усіляких станово-ієрархічних характеристик ("Про рабство і свободу людини" (1939), "Самопізнання" (1949)).

Бердяев заперечував розуміння Бога як керівника і промислителя, вважаючи, що Божий промисел можна зрозуміти тільки в духовному значенні. У священному письмі є два аспекти Бога:

Бога як сили, влади, судді;

Бога як любові, жертви, надії.

В сучасних умовах, вважав Бердяев, "тільки ново заповітний аспект Божества як любові і врятування здається прийнятним".

У "Філософії християнства" Сергій Миколайович Булгаков (1871—1944) зробив спробу дати релігійне обґрунтування взаємовідносинам людини і світу як об'єкту трудової діяльності.

Внутрішній зв'язок людини і світу, створеного Богом, мислиться ним перш за все як світова душа, що переходить в Софію — "премудрість божу", яка в свою чергу виявляється в світі і людині, роблячи їх причетними до Бога.