Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Соціологія релігії — один з напрямів загальної соціології, завданням якого є вивчення релігії як соціального феномена. Вона досліджує релігію як одну із соціальних підсистем, як соціальний ін- ститут, як важливий чинник мотивації соціальної поведінки людей.

Основоположниками соціології релігії є Е.Дюркгейм і М. Вебер. Так, Дюркгейм вважав релігію одним із соціальних інститутів, який виник для задоволення певних соціальних потреб. Тому для її дослідження необхідно застосовувати соціологічні методи і критерії

ОЦІНКИ.

Сенс і призначення релігії, за думкою Дюкгейма, полягає в культивації соціальних (суспільних) почуттів і уявлень, ритуалів культових дій, які стають обов'язковими для усіх членів суспільства і, в уяві окремих індивідів (груп), є об'єктивною реальністю.

М. Вебер також розглядав релігію як соціальний інститут, Але, на відміну від Дюркгейма, він не вважав, що релігія як об'єктивна реальність повність підкоряє своєму авторитетові і владі окремого індивіда чи групу. За думкою Вебера, релігія є основою системи цінностей і норм, які надають сенсу і значення поведінці і способу мислення кожного індивіда, кожної соціальної групи, сприяючи таким чином індивідуальній самореалізації.

Значний внесок в розвиток соціології релігії зробили такі вчені, як Г. Зіммель, Б. Малиновський, Т. Парсонс, Т.Лукман, Р. Бель, А. І. Ільїн, М.О. Бердяев.

Релігія (від лат. religio — набожність, святиня, предмет культу) — система вірувань в існування певної трансцендентної інстанції (надприродної світоглядної структури), яка оцінює (контролює) дії і думки індивіда, групи, соціальної спільноти.

Трансцендентний (від лат. transcendens — що виходить за межі) — недосяжний для пізнання; такий, що виходить за межі пізнання природними методами. Тому релігійні догми, звичайно, не підлягають науковому аналізу. Вони або сприймаються на віру, або ж відкидаються.

Кожній релігії властиві свої певні специфічні ритуальні дії, які, за думкою віруючих, сприяють встановленню прямого і зворотного зв'язку з предметом культу. Наприклад, обряд хрещення в християнстві, обрізання в іудаїзмі і ісламі, медитація в буддизмі та індуїзмі тощо.

Найбільш ранніми з відомих нам форм релігії є:

магія (чаклунство, чародійство);

тотемізм (спорідненість з певними тваринами);

фетишизм (культ неживих предметів);

анімізм (віра в душу і духів).

Причини виникнення релігії можна класифікувати наступним чином:

Соціальні і соціально-кліматичні — незахищеність людини перед природною стихією і соціальними катаклізмами (війнами, голодом, епідеміями та ін.). Бажання знайти захист в надприродному.

Гносеологічні (пізнавальні) — здатність людської свідомості в процесі пізнавальної діяльності наділяти надприродними (трансцендентними) властивостями предмети і явища, які людина не в змозі пізнати дослідним шляхом. Абстрактні уявлення про ті чи інші явища базуються не на знаннях, а на вірі.

Психологічні — пов'язані з впливом культових дій на психіку людини. Зокрема, у індивіда під час релігійного обряду можуть виникати видіння (галюцинації), сильне емоційне збудження і т.д.

Соціально-психологічні — єдина віра і сумісні культові дії сприяють інтеграції людей в рамках певної культурної спільноти (Дюркгейм).

Історичні — обумовленість існуючої релігії її попереднім розвитком, тобто історичними коренями.

Релігія як соціальний інститут являє собою досить складну соціальну систему. Основними елементами цієї структури є: релігійна свідомість; релігійний культ, релігійна організація. Розглянемо кожен з цих елементів.

Релігійна свідомість є специфічною формою суспільної свідомості. Головна її ознака — віра в надприродне.

Релігійну свідомість умовно можна розділити на дві складові частини — релігійну психологію і релігійну ідеологію.

Релігійна психологія охоплює різні властивості психіки людей, що мають пряме або посереднє відношення до релігії, наприклад, міфи, традиції, уявлення, установки, передсуди, емоції, настрої, думки тощо.

Релігійна ідеологія в структурі релігійної свідомості уявляє собою теоретичний рівень. Вона передбачає систематизоване теоретичне обґрунтування релігійних догм і культових відправлень, є основою (керівництвом до дії) для об єднання віруючих і створення релігійної організації.

Релігійний культ (від лат. cultus — почитания) —• система символічних форм і дій, за допомогою яких віруючі намагаються висловити приверженість до тієї чи іншої релігії або впливати на надприродне.

Релігійні організації — форма об'єднання і управління віруючими. Існують чотири види релігійних організацій: церква, секта, деномінація, культ.

Церква ("будинок бога") — це відкрита, масова, релігійна організація, яка має тісні зв'язки з широкими суспільними масами і діє всередині них.

Секта — особлива релігійна організація (група віруючих), шо відкидає основні цінності "офіційної церкви" і основної маси віруючих.

Деномінація займає проміжне становище між церквою і сектою. Вона більш відкрита і багато чисельна, ніж секта, але по суті є релігійною організацією, яка відкололась від "офіційної церкви". Наприклад, такі протестантські деномінації, як баптисти, пресвітеріани, методисти та ін. виникли в результаті "від брунькування" від християнської церкви.

Культ — закрита релігійна організація (крайня форма секти), в основі якої знаходиться поклоніння якомусь вигаданому "месії" (наприклад, "біле братство" і Деві-Марія Іісус).

В основу соціологічного методу дослідження релігії покладено вчення про соціальну сутність релігії. Всі релігійні відносини в кінцевому рахунку є одним з видів соціальних відносин, а релігія по суті уявляє собою складну соціальну систему, яка регулює відносини між людьми.

До основних функцій релігії відносяться наступні:

Ілюзорно-компенсаторна функція — надає людині надію в реальному житті і в потойбічному бутті.

Світоглядна функція — віра в існування певної трансцендентної інстанції, яка в значній мірі визначає систему ціннісних орієнтацій, способів мислення віруючих і їх світосприймання.

Регулятивна функція — утворення і функціонування певної системи цінностей і норм, шо мотивує поведінку віруючих.

Інтегративна функція — віруюча людина ідентифікує (ототожнює) себе з певною соціальною спільністю людей, які дотримуються аналогічних релігійних поглядів.

Функція розмежування (ідеологічна) — в сучасному світі релігія перетворилася на могутній засіб ідеологічного впливу на людей. Амбіціозні політики і терористичні організації використовують релігію для досягнення своїх корисливих задумів.