Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Найважливішою соціальною проблемою є взаєморозуміння в сім'ї, її згуртованість, уміння долати труднощі. Соціальні проблеми сім'ї в сучасних умовах загострюються у зв'язку з падінням народжуваності, старінням населення, нестабільністю шлюбу, зростанням кількості вільних союзів, позашлюбних народжень і т.п.

Разом з тим, для сучасної сім'ї характерні і позитивні зміни: розширення свободи вибору для чоловіка і жінки, затвердження рівності ролей і статусів, широкі можливості контактів між поколіннями, в цілому велика орієнтація на сім'ю. Численні опитування свідчать про те, що все більше людей розглядають сім'ю як найвищу цінність.

Соціальні зміни виявляються також і в тому, що в структурі мотивів шлюбу на перший план виходять цінності, пов'язані з народженням і вихованням дітей, а також цінності шлюбу як міжосо- бистісного спілкування. Звідси і оптимістичні прогнози окремих соціологів відносно розвитку сім'ї в XXI столітті як вільного союзу, заснованого на любові, співпраці, загальному веденні домашнього господарства.

Багато дослідників звертають увагу на складні і важкі проблеми становлення сім'ї. Пристосовування до сімейної ролі — складний і важкий процес. За даними соціологів, із загальної кількості розлучень майже 40% займають шлюби, які проіснували менше чотирьох років. Якщо пристосовування проходить успішно, шлюб стає гармонійно єдиним, в протилежному випадку виникає стан напруги, який переходить потім в конфлікти, що можуть закінчитися розлученням.

Внутрішня гармонія, згуртованість визначаються впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

До внутрішніх належать: взаємна любов, відчуття обов'язку по відношенню до шлюбу, дітям, взаємне прагнення до щастя, турбота одного про іншого, використання шлюбу для реалізації устремлінь особистості.

Серед зовнішніх чинників потрібно виділити: тиск нормативних систем, які вимагають збереження сім'ї, турбота про дітей, вплив суспільної думки, економічних умов.

Що ж є критерієм успішного шлюбу? Ян Щепанський називає:

міцність шлюбу;

суб'єктивне відчуття щастя у подружжя;

здійснення очікувань більш широких груп;

повний розвиток особистості кожного з подружжя, їхньої активності, здібностей, виховання здібних і активних дітей;

досягнення внутрішньої інтеграції, відсутність конфліктів.

Проте, не потрібно абсолютизувати ці показники, адже в повному обсязі вони майже ніколи не зустрічаються, можливі різні їхні об'єднання.

В сім'ї неминучі суперечності, конфлікти, оскільки подружжя може відрізнятися за характером, духовними запитами, рівнем емоційності, характером і рівнем культури. Напруженість в сім'ї може виникати на основі ведення домашнього господарства, виховання дітей, матеріальної забезпеченості сім'ї та з інших причин.

Соціологи також класифікують сучасні сім'ї за фактом роботи дружини, за відношенням до цієї роботи, за участю чоловіка в домашніх справах. Американський вчений Дж. Бернард виділяє в цьому зв'язку такі типи сім'ї:

працюючий чоловік і дружина-домогосподарка; чоловік і жінка задоволені цією обставиною;

і чоловік, і дружина працюють з потреби, жінка з радістю сиділа б удома; поступово зростає відчуття напруженості, у чоловік — навіть більше;

обидва працюють, дружина виконує всі домашні обов'язки, але обидва раді цій роботі;

обидва працюють і обидва ділять домашні обов'язки.

В літературі висловлювалася думка, що вихід в плані зміцнення сім'ї полягає в поверненні до материнського призначення жінки, в звільненні її від роботи за межами дому та сім'ї. Дж. Бернард виступає проти такого висновку, вона вважає, що це не вирішить проблеми, оскільки жінка, спробувавши свободу, не відмовиться від вільного вибору трудової і суспільної діяльності. Перспективним їй представляється спільне ведення домашнього господарства.

Конфлікти виникають не тільки між подружжям, але і між батьками і дітьми. їх більш складно вирішувати, оскільки вони базуються на відмінності культур старших і молодших поколінь.

Які ж існують шляхи подолання напруженості?

Конфлікти долаються під впливом спільних прагнень досягнення гармонії, симпатії, любові членів сім'ї у ставленні одного до іншого, під впливом установки на взаєморозуміння, терпимість. Якщо конфлікти, напруженість не припиняються, це призводить до розпаду сім'ї.

Демографія — це одна з соціальних наук, яка вивчає населення і закономірності його розвитку. Центральне місце в демографії займають дослідження відтворювання населення, зміни його чисельності, складу і розміщення під впливом як природних чинників (народжуваності, смертності), так і міграції, переміщень населення. При цьому, безумовно, необхідно враховувати ті обставини, що відтворення населення визначається як природними чинниками, так і значною мірою — соціально-економічними умовами життя суспільства.

В сучасному світі демографічні процеси відбуваються бурхливо і дуже неоднозначно. Про це свідчить те, що саме демографічна проблема в останні десятиріччя висунулася до числа найважливіших глобальних проблем сучасності. Відбивається це, зокрема, у високих темпах збільшення населення в світі, головним чином за рахунок країн, що розвиваються.

Демографічна політика — це система соціальних заходів, направлених на формування бажаної для певного суспільства усвідомленої демографічної поведінки населення.

В рамках соціології сім'ї перш за все йдеться про регулювання народжуваності, тому головне питання демографічної політики полягає в тому, як держава може вплинути на рішення про народжуваність, які приймаються на рівні сім'ї, для того, щоб їхній результат відповідав економічним і соціальним потребам суспільства.

У зв'язку з тим, що існують два типи демографічної поведінки населення, сама демографічна політика відносно народжуваності може здійснюватися в двох протилежних напрямах. Вона може бути націлена або на підйом народжуваності (там, де спостерігається ни- зький її рівень), або, навпаки, на її зниження (там, де рівень народжуваності дуже високий).

Взагалі ж заходи, які стимулюють народжуваність, можуть бути розділені на два типи:

безпосередньо направлені на стимулювання народжуваності, зокрема надання жінкам тривалих післяпологових відпусток з частковою оплатою; виплата допомоги на дітей і т.д.;

опосередковано направлені на стимулювання народжуваності — до них, передусім потрібно віднести заходи щодо розвитку соціальної сфери: підвищення забезпечення населення житлом, удосконалення охорони здоров'я, розвиток мережі дитячих установ і т.д.

Для розуміння специфіки репродуктивних практик велике значення мають категорії "репродуктивний вік" та "репродуктивний період", змістовне наповнення яких можливо тільки завдяки медичним показникам людей, які мають намір здійснювати репродуктивні стратегії.

Репродуктивний вік (генеративний вік) — це вік жінки, у якому вона здатна до дітонародження. Як правило, доля жінок репродуктивного віку у загальному числі населення досить стійка і складає 25-30%.

Репродуктивна поведінка являє собою систему дій і відносин, що опосередковують народження або відмову від народження дитини у шлюбі або поза шлюбом.

Розрізняють три основних типи репродуктивної поведінки:

багатодітна (потреба у 5 і більше дітях);

серединьодітна (потреба у 3—4 дітях);

малодітна (потреба у 1—2 дітях).

У демографічних дослідженнях активно розробляються категорії "репродуктивна мотивація" і "репродуктивна установка", що дозволяє виявляти психологічну націленість на певне число дітонароджень, на переважання подружніх орієнтацій на народження сина чи дочки, а також ставлення до контрацепції та штучних абортів.

Репродуктивна мотивація розкриває якісні сторони потреби у дітях, її зміст, а також являє собою збуджуючий компонент репродуктивної установки.

В свою чергу репродуктивна установка по суті означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, бажаність для особистості народження того або іншого числа дітей, в тому числі — синів або дочок.

Теоретична розробка мотиваційних аспектів народжуваності ведеться у вітчизняній демографічній науці з початку 70-х років XX ст. Вибіркові дослідження репродуктивної мотивації стали можливими завдяки застосуванню соціологічних методів і подоланню емпіричної орієнтації на виявлення фактів народження великого числа дітей в сім'ї.

Мотиви народження дітей, тобто репродуктивна мотивація — це психічний стан особистості, що спонукає індивіда до досягнення особистих цілей економічного, соціального і психологічного характеру через народження певного числа дітей.

Розрізняють економічні, соціальні і психологічні мотиви репродуктивні мотивації. Економічні репродуктивні мотивації пов'язані з намаганням особистості укріпити благополуччя сім'ї, з підвищенням економічного стану батьків, з різноманітними пільгами, що надаються при народженні певного числа дітей.

Соціальні репродуктивні мотивації сприяють збереженню або підвищенню соціального стану батьків соціального авторитету і престижу індивідуальної спадкоємності роду і сім'ї.

Всі психологічні репродуктивні мотивації можна умовно поділити на три групи.

В першу групу входять мотиви, шо обумовлені потребою у наповненні свого життя смислом, потреби батьків у синовній або дочірній любові, повазі, бажанням продовжити у дітях себе в цілому або якусь свою характерну рису, талант, особливу здібність, а також відкривати для себе невідомі до сих пір сторони життя.

Друга група репродуктивних мотивів обумовлена потребою піклуватися про свою дитину, любити її та по мірі її зростання самому спрямовувати її розвиток, передавати свій життєвий досвід.

У третю групу умовно можна об'єднати всі інші види психологічних репродуктивних мотивацій — бажання уникнути самотності у старості, намагання подружжя зміцнити шлюб та інші.

Структура репродуктивних мотивацій у окремих людей неоднакова, але в основному вона являє собою ієрархію мотивів, які є характерними для тих або інших історичних періодів, а в їх ме- жах — тим або іншим регіонам, країнам, містам тощо. У минулі часи, коли домінувала потреба у багатодітності і перевага віддавалася синам, провідними були економічні репродуктивні мотивації.

Розповсюдження ж потреби у малодітній сім'ї урівнювало припустимість для батьків мати і синів і дочок; а частіше — мати одну дитину (установка на єдину дитину). Це значить, що народження дітей перестало залежати від економічних мотивів і часто здійснюється всупереч їм. У зонах малодітності народження однієї або двох дітей пов'язано перш за все з психологічними мотивами. Вивчення репродуктивних мотивацій дозволяє визначити і посилити ті мотиви, вплив яких на даному етапі у більшій мірі сприяє забезпеченню потреб суспільства у відтворенні населення.

Потреба у дітях — це в найбільшій мірі інерційна частина репродуктивної поведінки, оскільки вона є результатом засвоєння репродуктивних норм, успадкованим репродуктивним досвідом попередніх поколінь.

Як зовнішній засіб орієнтації репродуктивної поведінки особистості репродуктивні норми являють собою принципи і зразки поведінки, шо пов'язані з народженням певного числа дітей і при- йняті в різних соціальних і соціально-психологічних групах. Норми багатодітності, середньодітності або малодітності здатні перетворюватися у звичаї і традиції у зв'язку з усталеністю їх в ряді поколінь, з їх тривалим збереженням навіть після зміни умов і обставин, за яких вони виникли.

На протязі багатьох тисячоліть розвитку людського суспільства висока загальна і дитяча смертність, антисанітарні умови життя сформували норми багатодітності, складовою частиною яких були негативні санкції за втручання в автоматичний хід репродуктивних подій. В силу високої потреби у дітях відомі здавна методи контрацепції залишались невикористаними.

Заборона на застосування контрацепції та штучного аборту супроводжувалася соціальною регламентацією дошлюбних відносин та доступу до шлюбу. У докласових суспільствах дуально-родова організація, притаманна екзогамним і ендогамним племенам, виключала можливість постійних сексуальних відносин. Більша частина календарного часу року була пов'язана із статевим утриманням.

У докапіталістичних суспільствах факти сезонного народження дітей свідчать про те, що для багатодітної репродуктивної поведінки була також характерною абститентна поведінка і застосування контрацепції, пов'язане з лактацією. Норми репродуктивної поведінки пов'язувались з річним господарським циклом і дотриманням посту.

Умови, що викликали відмирання норм багатодітності (пониження загальної і дитячої смертності, радикальна зміна функцій сім'ї тощо), ослабляють систему заборон і поступово ведуть до застосування контрацепції і абортів.

Посилення внутрішньо-сімейних орієнтацій особистості (особливо жінок) на особисті досягнення і успіх зменшують рівень потреби у дітях і цінність дітей. При цьому перехід до часткового репродуктивного циклу означає руйнування гармонічної єдності сексуальної і репродуктивної поведінки.

Практика контрацепції сприяє посиленню значущості сексуальної поведінки і скороченню періодів сексуального утримання. Для малодітної репродуктивної поведінки регулярність сексуальних відносин у шлюбі виявляється однією з важливих особливостей, З урахуванням недосконалості протизаплідних засобів і при потребі в 1—2 дітях, що легко реалізується у перші 5 років шлюбу, більша частина репродуктивного періоду життя виявляється пов'язаною з необхідністю обмеження плідності.

Необхідність постійно застосовувати контрацепцію та робити аборт обумовлена небажанням мати дитину понад потреби у дітях. Таке "свідоме обмеження народжуваності" і малодітність до недавнього часу асоціювалася з "високим" рівнем культури, а багатодітність — з низьким рівнем і "стихійністю розмноження".

Вивчення репродуктивної поведінки дозволяє визначити вплив людської волі на репродуктивний процес, вплив соціального контролю на народження дітей, пояснити виникнення і збереження багатодітності на великому відрізку історії, а також пояснити її історичне відмирання і розповсюдження малодітності.

Вивчення репродуктивної поведінки здійснюється за допомогою соціологічних і соціально-психологічних методів при проведенні вибіркових опитувань населення. Інформація про різні аспекти репродуктивної поведінки збирається шляхом реєстрації репродуктивних думок — оціночних відносин респондентів, думок про структурні елементи репродуктивної поведінки і події репродуктивного циклу, висловлювання про демографічні ситуації і демографічну політику.