Людина і світ: Підручник

Чому люди незалежно від їхнього соціального статусу виявляють живу цікавість до політики? Чому, скажімо, рядовому інженеру чи лікарю, робочому чи сільському трудівнику небайдуже, хто працює у вищому органі державної влади? Чому багато годин сидять біля екранів телевізорів, спостерігаючи за парламентськими дебатами, обговорюють законопроекти, беруть участь у референдумах, ходять на мітинги?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Про політичну діяльність і політичну ідеологію.

Ви знаєте, що політика має діяльнісний характер, пов'язана з питаннями завоювання, утримання і здійснення державної влади, політичними інтересами великих соціальних груп.

Увага до політики людей завжди було різною, як і ступінь, форми політичної участі. Однак повна байдужість до політичних проблем явище нечасте, видно, тому, що від політики багато в чому залежить розвиток суспільства і, виходить, життя кожної людини, а часом і її доля.

На думку психологів, участь у політиці задовольняє природну потребу людини в спілкуванні, але на більш високому рівні. Таке спілкування дає могутній імпульс розвитку особистості.

ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ЯК СИСТЕМА

Політичне життя на перший погляд здається нескінченним ланцюгом хаотичних, швидко мінливих і непередбачених явищ та подій. Осмислити його люди намагалися, як ви знаєте, ще в далекій давнині. Однак тільки в XX ст. прийшло розуміння політики як єдиного, складно організованого механізму політичної системи. До її структурних елементів (компонентів) відносяться: 1. Організаційний (держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи). 2. Нормативний (політичні, правові, моральні норми і цінності, звичаї і традиції). 3. Культурний (політична ідеологія, політична культура). 4. Комунікативний (з лат. communicatio - зв'язок, спілкування) (форми взаємодії, зв'язки, спілкування усередині політичної системи, а також між політичною системою і суспільством).

У процесі взаємодії всіх названих структурних елементів здійснюється політична влада. Нагадаємо, що політичне володарювання - це процес розробки, прийняття і реалізації політичних рішень (законів, доктрин, договорів тощо). На їхній основі здійснюється вплив на ті чи інші сторони громадського життя, тобто політичне управління. Ціль його - забезпечити стабільність і розвиток суспільства, надати спільній діяльності людей узгоджений характер. Саме в цьому і полягає головне призначення політичної системи як цілісного механізму реалізації політичної влади і політичного управління.

Кожен елемент політичної системи має свої особливості і вносить певний вклад у здійснення загальної мети. Розглянемо детальніше їхню сутність і роль.

ДЕРЖАВА - ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Поняття "держава" вживається в широкому і вузькому розумінні. У першому значенні держава ототожнюється із суспільством і трактується як державно-організована співтовариство - союз людей, що проживають на даній території. В другому воно ніби відокремлюється від суспільства і розглядається як політична організація, що відрізняється від інших, скажімо, політичних партій певними ознаками.

Головна риса держави - суверенність, тобто верховна влада усередині країни і незалежність у відносинах з іншими країнами. Будучи суверенною, державна влада, по-перше, поширюється на все населення, на всі недержавні організації. По-друге, вона наділяється виключним правом видавати обов'язкові для всіх закони й інші нормативні акти, здійснювати правосуддя, встановлювати і стягувати податки і збори. По-третє, держава мас в розпорядженні особливі органи й установи, утому числі примусу (армія, поліція, в'язниці тощо).

Наявність монопольних пряв і могутніх організаційних, фінансових, військових важелів виливу на суспільство ставить державу в особливе становище. Вона виступає головним інститутом політичної системи.

Основні напрями діяльності держави з керівництва суспільством втілені в її функціях (подумайте, які суспільно значимі функції минулого притаманні державі на різних етапах суспільного розвитку. Як і чому вони видозмінювалися?).

Сьогодні до найбільш значимих функцій демократичних держав відносяться: забезпечення економічного розвитку, соціального захисту, охорони прав і свобод громадян, законності і правопорядку, народовладдя (внутрішні), а також оборона країни і взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (зовнішні). Функції, як відомо, характеризують внутрішню економічну, соціальну, правову тощо) і зовнішню політику держави. Так, економічна функція виражається в регулюванні економічних процесів за допомогою податків, кредитів, створення стимулів економічного росту тощо; соціальна функція - у наданні соціальних гарантій молоді, людям похилого віку, інвалідам тощо.

Отже, мова йде зовсім не про грубе втручання держави в повсякденне життя людей, не про підпорядкування суспільства державі, що нерідко траплялося в історії різних країн (наведіть приклади). Навпаки, зазначені функції є своєрідними зобов'язаннями держави перед суспільством і знаходять висвітлення в структурі і діяльності державного апарату.

Державний апарат - це комплекс державних органів і установ, за допомогою яких здійснюється державна влада і державне управління.

До державних органів відносяться: законодавчі (представницькі), виконавчі, судові. Кожний наділений компетенцією (сукупністю прав і обов'язків), владними повноваженнями (правом діяти від імені держави в межах своїх повноважень) і вирішує конкретні завдання. Так, законодавчі органи (парламенти: Верховна Рада в Україні, Конгрес у СШЛ. Національні збори у Франції) розробляють і приймають закони, норми яких регулюють суспільні відносини і закріплюють державну політику. Наприклад, положення Конституції України закріпили основи економічної політики, орієнтованої на розвиток ринкового господарства. Наступні нормативні акти надали загальній Політичній лінії конкретний характер. Виконавчі органа (уряди) виконують закони. Судові органи здійснюють правосуддя (суд) і разом із прокуратурою, що веде нагляд за виконанням законів, входять до складу правоохоронних органів.

Підкреслимо, що повсякденна практична робота з перетворення вжиття законодавчих рішень належить виконавчим (управлінським) органам. Організацію виконання закону вони звичайно супроводжують мірами розпорядницького характеру. Наприклад, реалізуючи вимогу Закону України "Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності". Урядом України були встановлені невигідні для монополістів податкові ставки, введені обмеження на виробництво окремих видів продукції тощо. Свої розпорядження виконавчі органи закріплюють у підзаконних нормативних актах і контролюють їхнє виконання. Крім того, спираючись на нотаріат, податкову поліцію, служби держбезпеки тощо, вони здійснюють ряд правоохоронних функцій: забезпечення правопорядку, законності, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Виконавча влада в рамках своїх повноважень здійснює усі види діяльності державного апарата: прийняття рішень, організацію їхнього виконання, контроль за виконанням. Тому управлінські органи називаються державним апаратом у вузькому розумінні. При цьому підкреслюється їх адміністративний (виконавчо-розпорядницький) характер.

У даний час у всіх індустріально розвинутих країнах світу державно-адміністративний апарат являє собою могутню і розгалужену систему міністерств, відомств, служб управління державними підприємствами, спеціалізованих комітетів, комісій тощо. За існуючими даними, у ньому зайнято 8% населення - державних службовців. Серед них є посадові особи (керівники, начальники), які завдяки займаній посаді наділені більшими, ніж рядові співробітники, повноваженнями.

Державні службовці працюють на постійній і професійній основі. На відміну від посадових осіб вищого рангу (президентів, депутатів, міністрів), вони не залежать від виборів і урядових криз, тому складають стабільний кістяк державного апарату. Від професійних якостей держслужбовців, дотримання ними дисципліни, правових і етичних норм залежить як розробка, так і реалізація політичних рішень, ефективність державного управління. Тому сьогодні в багатьох країнах світу проводиться досить твердий конкурсний добір людей на державну службу.

Підкреслимо, що держава, будучи головним інститутом політичної системи, покликана виражати і захищати інтереси не вузького кола осіб (політичної еліти), а загальнозначущі соціальні інтереси і потреби громадян.