Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

Вступ

Гуманітарна освіта в наші дні повинна бути максимально широкою, такою, щоби її можна було використовувати яку науковій і педагогічній роботі, так і в практичній діяльності, в різних сферах життя суспільства: політичній, дипломатичній, економічній, юридичній тощо. Інтегруючу роль у такій структурі освіти могла б виконувати соціологія культури — наука, вимушена через специфіку свого підходу до предмета черпати інформацію з різних галузей: лінгвістики, філософії, етнології, історії, соціології, економіки, біології та інших природничих наук.

Необхідно зауважити, що в соціологічному підході, який панував у всьому світі до недавнього часу, культура взагалі розглядалася як епіфеномен соціального. Якщо уподібнити суспільство організму (цей прийом дуже часто використовували ранні соціологи-теоретики), то культуру можна порівняти з якою-небудь із суспільних "залоз", що звичайно, важливо, але не визначає ні будови суспільного організму, ні норм і законів його функціонування та розвитку. Тому, хоча мова про вторинність не йшла, була висунута генеральна ідея про відставання культури від розвитку суспільства. Ця ідея неявно регулювала ставлення соціологів до культури, відштовхуючи на другий план усю пов'язану з культурою проблематику . На першому плані постійно знаходились проблеми соціальної структури, соціальної стратифікації, економіки, системної Побудови суспільства.

В останній час ситуація змінилася. На Заході зміни в розумінні культури та її місця у світі відбуваються вже кілька десятиліть і, накопичившись, призвели до кардинальних зрушень. У нас спостерігається інша картина: зміни виявилися надзвичайно різкими, але парадоксальним чином Україна і східноєвропейські країни в культурному розумінні, тобто в розумінні взаємовідносин культури і суспільства, виявилися в тій же (або приблизно в тій же) точці континууму соціокультурних змін, що і розвинуті країни Заходу.

Зрозуміло, останнє судження вимагає обґрунтувань. Спочатку необхідно довести, що подібний континуум існує. Сучасне розуміння культури швидше заперечує можливість її наявності. Розвиток уявлень про культуру і боротьба її за "суверенітет", проти ідеї вторинності, епіфеноменальності, "відсталості" тощо відбувалися під прапором постмодернізму, а постмодернізм взагалі заперечує можливість побудови таких великомасштабних систем, як загальна еволюція, світова система, різні глобальні континууми, де кожній соціальній одиниці знайдеться своє місце, завдяки чому вона органічно включиться у загальний універсальний взаємозв'язок. Треба зауважити, що у сучасному світі розвиток відбувається в бік розмивання і зменшення значимості великомасштабних структурних утворень, якими традиційно займалася і продовжує займатися соціологія. Паралельно і одночасно зростає роль культури в регуляції людської поведінки і створенні нових структур іншого плану, походження та іншого ступеня жорстокості та об'єктивності.

Крім аналітичних роздумів, є шле й оточуюча повсякденна реальність, аналіз якої показує, наскільки "окультурилося", наповнилося культурними змістами наше життя. У нас ніби зникла наївна віра в об'єктивність і приреченість суспільних процесів, разом з нею "розчинилися" і найрізноманітніші структури і системи, до яких ми причетні мало чи не з дня народження невловимою рукою долі. Розпалися об'єктивно значимі системи стратифікації, зникли кудись примусово обов'язкові способи життя, місце традицій займають стилі, життєві форми вільно вибираються, в поясненні, а відповідно, і в поведінці панує постмодерністське свавілля. Соціальні зміни отримують в основному культурну мотивацію. Всі ці явища свідчать про те, що культура прогресуючим чином переймає функції мотора, рушія суспільної зміни і розвитку.

Змінюється роль культури і в суспільстві, при цьому змінюється саме розуміння культури. Це вже не стільки пасивне відображення, пасивний зліпок з реальних процесів поведінки, скільки їх активна "форма". "Кодуючи", "драматизуючи" свою поведінку, співвідносячи її з міфом і архетипом, індивіди свідомо використовують культуру для організації і нормалізації власної діяльності. Тому було б нерозумно зараз посилатися на популярні кілька десятиліть тому уявлення про відставання культурного усвідомлення від реальних соціальних процесів; навпаки, тепер культура виявляється логічно і фактично попереду того, що відбувається в реальності.

У цілому можна сказати, що змінюється сам предмет науки. Відомий західний культуролог Х. Беркінг зауважив: "Там, де раніше було "суспільство"..., стала "культура". Змінюється і сама наука, проблематика культури поступово виходить на .передній план соціологічних дискусій. Мабуть, повинна заявити про себе і соціологія культури.