Засновник соціальної феноменології А. Шюц саме в предметно-тілесній закріпленості бачив "переваги" повсякденності в порівнянні з іншими сферами людського досвіду, які він називав кінцевими ділянками значень (finite provinces ofmeanin). Поряд з повсякденністю, це такі сфери, як релігія, сон, гра, наукове теоретизування, художня творчість, світ душевної хвороби тощо. Він визначав ці ділянки як кінцеві, тому що вони замкнуті в собі і перехід з однієї області в іншу не тільки неможливий, але й вимагає певного зусилля і передбачає значеннєвий зліт. Наприклад, перехід від захоплюючого роману чи кінофільму до реалій повсякденного життя вимагає деякого зусилля, що полягає в переорієнтації нашого сприйняття на "іншу" реальність. Релігійний досвід також різко відрізняється від досвіду повсякденності, і перехід від одного до іншого вимагає певної душевної й емоційної перебудови. Те ж можна сказати і про інші випадки
Значення фактів, речей, явищ у кожній з цих сфер досвіду утворюють цілісну систему. Одна і та ж річ, наприклад, корж із прісного тіста, має різні значення в релігії, науці, повсякденному житті. У кожній з названих сфер її значення входить у цілісну, відносно замкнуту систему значень. Ці системи відносно мало перетинаються, тому відповідні сфери досвіду названі кінцевими ділянками значень. Але я б волів іменувати їх світами досвіду: світ сну, світ науки, світ повсякденності тощо.
Виникає запитання: як можна зіставити, скажімо, сон і повсякденність? У житті все реально, ми маємо справу з дійсними предметами, а уві сні усе сниться. Чи як зіставити казку і повсякденність? У казці є і килим-літак, і жаба-царівна – фіктивні уявлені істоти і предмети, а в повсякденності нас оточують реальні, об'єктивні речі. Так чим же потрібно керуватися, зіставляючи ці кінцеві ділянки значень?
Справа в тому, що, міркуючи про кінцеві ділянки значень, ми не зачіпаємо питання про об'єктивне існування фактів і явищ у даних ділянках. І в нас є повне право на це. У цьому і полягає специфіка феноменологічного підходу. Адже мова йде не про те, що об'єктивне, а що не об'єктивне; і в одному, й іншому, і в третьому, і в п'ятому випадках ми маємо справу зі сферами досвіду. А усе, що нам відомо про світ, ми знаємо з нашого досвіду. Але як зміст нашого досвіду жаба-царівна існує так само, як стілець, хоча і не так само. І врешті-решт неможливо довести, що насправді стілець існує, а жаба-царівна — ні. Якщо я скажу, що бачив і доторкався до стільця, і навіть сидів на ньому, а жабу-царівну не бачив і не доторкався, то це нерозумно: мало чого я не бачив і не доторкався, до каракатиці, наприклад, але я не стверджую, що каракатиця не існує.
Ці "філософські тонкощі" допомагають нам зрозуміти, як відрізнити світ повсякденності від інших світів досвіду. В усіх випадках людина має справу з досвідом, але як невід'ємна частина досвіду повсякденності виступає переживанням об'єктивного існування речей і явищ — те, чого, як правило, немає в інших світах досвіду: у казці і міфі, у сні, у грі, у науці (наприклад, ідеальної прямої в реальності не існує), у мистецтві тощо. На думку Шюца, саме ця якість досвіду повсякденності — тілесно-предметне переживання реальності, її речей і предметів — і складає її перевагу в порівнянні з іншими кінцевими ділянками значень. Тому, говорив він, повсякденність є "верховною реальністю". Людина живе та трудиться в ній переважно і, відлітаючи думкою в ті чи інші сфери, завжди і неминуче повертається у світ повсякденності.
