Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

4.3. Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

Термін "життєве середовище" охоплює такі окремі середовища, як природне і виробниче, середовище щоденних пересувань, відпочинку і домашнє середовище. Усі вони можуть і за своїми функціями, і організаційно дуже серйозно суперечити одне одному, що, природно, впливає на здоров'я, психіку і світовідчуття людини, яка переміщається протягом доби з одного середовища в інше, як "човник". Так, праця, що протікає в умовах загазованості чи підвищеного шуму, їзда в переповненому автобусі, нераціональне витрачання часу в черзі тощо можуть спричинити стресовий, депресивний стан індивіда ("утома від життя"), що перешкоджає сприйняттю навіть естетично прекрасних архітектурних ансамблів, історичних пам'ятників, теплоти людських стосунків у родині чи найближчому соціальному оточенні.

Зараз особливо загострилося становище в природному середовищі: екологічна криза стала глобальною і вимагає термінових скоординованих дій урядів усіх країн світу. Тому на перший план в аналізі життєвого середовища людини виступають проблеми природокористування.

Людина була і залишається у своїй основі істотою, що є частиною природи — її організм зароджується розвивається і помирає за законами природу ..Природою йому відпущено в середньому 700 тис. годин життя, з них на сон, опікуване дитинство і безпомічну старість іде приблизно 300 тис. годин. У час. що залишився, людина, природно, прагне не тільки повнокровно жити, але і самоактуалізуватися. Але і цей мізерний у порівнянні з вічністю час скорочується через погіршення природних умов: так, здоров'я людини, виявляється, лише на 20% (приблизно!) залежить від лікарської допомоги, а все інше чималою мірою визначається тим, яким повітрям дихає людина, як і чим харчується, у якому режимі живе. Погіршення екологічної ситуації позначається і на захворюваннях: у нашій країні в 25-30% дітей - хронічні хвороби, а в екологічно несприятливих районах захворюваність дітей у 1,5 - 2 рази вища, ніж у більш сприятливих.

Розглянемо теоретичні аспекти цієї проблеми. Наукою, що вивчає відносини між живою і неживою природою, є екологія. Якщо судити за етимологією слова "екологія", то мова повинна йти про науку, що описує наш дім у найширшому розумінні цього слова (з грецької "ойкос" - дім). У XX ст. стало зрозуміло, що без обліку перетворюючої діяльності людини питання екології вирішувати неможливо, так з'явилося поняття "соціосфера" (слідом за "біосферою"), що включає в себе техносферу, суспільні відносини і культуру. Останнім часом виділений термін "антропосфера", що описує проблеми, які виникають між людиною і природою. З його допомогою вивчають створену людьми техніку, домашніх тварин і культурні рослини з погляду їхнього впливу на життя людини як безпосередніх факторів його життєзабезпечення. Нині в теорії (інвайронменталізм) існують принаймні чотири концептуальних напрями: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм. Інвайронментальна соціологія описує механізм функціонування соціоекосистеми і виявляє структуру соціально-екологічного процесу, тобто пристосування організованих людських популяцій до середовища проживання. Механізм цей містить у собі соціальну організацію, що складається з культурної системи, соціальної системи і системи особистості. У центрі уваги теорії — взаємодія природного середовища і всього соціального комплексу. Соціальна організація в цілому визнається колективною адаптацією популяції до середовища.

У руслі логіки соціокультурного розуміння життєвого середовища подальший аналіз буде проводитися на основі двох суджень: 1) життєве, тобто вітальне, середовище забезпечує насамперед життя організму людини і функціонування його психіки. Тому нині основним показником якості життєвого середовища виступає характер екологічної ситуації; 2) природними координатами функціонування і розвитку життєвого середовища є простір і час, що перетворюються у власність людей (володіння за правом народження і за нормами культури).

До останнього часу в розумінні людством свого ставлення до природи переважала парадигма панування над нею, її насильницького перетворення засобами техніки заради задоволення нескінченно зростаючих потреб людей і їхніх суспільств. Технічний прогрес вважався і вважається основним шляхом до благоденства. Цей час породив технократичне мислення, що відрізняється вузьким прагматизмом у вирішенні проблем спільного життя безлічі людей. Виснаження природних ресурсів, забруднення середовища проживання ставлять перед усіма людьми дилему: або пасивно продовжувати діяти за колишнім "алгоритмом" пограбування природи, або різко змінювати загальне ставлення до неї. Такий виклик часу. Творча відповідь на нього полягає насамперед у формуванні екологічної культури населення, тобто знань, морально-правової системи, навичок позитивної взаємодії людини з природою. її повинні опанувати усі — від рядового громадянина до найвищих шарів влади, що приймають рішення в цій сфері. При цьому необхідно проводити в життя два принципи: І) культ життя людини, що є не паном, а органічною частиною природи. Цінність життя внутрішньо пов'язана з цінністю всієї природи — це значущість, що взаєморозвивається. "Благоговіння перед життям" — цей девіз А. Швейцера повинний бути основою гуманізації соціального життя і виховання екологічної культури в широких масах; 2) захист людини від неї самої, від її хижацького ставлення до природи. Ж. Дорст говорив, що людина з'явилася, "як черв'як у плоді, як міль у клубку вовни, і вигризла собі місце проживання, виділяючи із себе теорії, щоб виправдати свої дії". Широка гуманітаризація фізико-технічних теорій у процесі навчання в середній і вишій школі — ефективний шлях підготовки людей, здатних приймати грамотні і своєчасні рішення в екологічній сфері у своїй наступній управлінській діяльності.